Така проблема є в багатьох родинах, особливо, в ті часи, коли cамогонні апаpати були чи не в кожній хаті.
Важка праця та відсутність грошей і випивка – як валюта. Наш тато працював на машині і всім завжди треба щось привезти і отак йому «платили». Спочатку мама просила, далі вдалася до допомоги бога, але він чомусь мовчав. Чим гіршою була ситуація – тим більше мама молилася, а ми, діти, відчували всю свою беззахисність.
Ми ходили в старому і доношували за родичами одяг та взуття, сумки та приладдя. Ми тішилися пластиліну та фломастерам, а про обновки – годі й мріяти. Ми мріяли аби тато приходив додому, а не спав в канаві, бо тоді з нас сміялися однокласники. Чи варто казати, що мого брата вважали забіякою, бо він не мав аргументів, щоб довести, що ми не маємо до цього ніякого відношення.
Доходило до того, що мама, бачачи це, сама приносила татові додому чвертку аби він нікуди не йшов. Інколи це допомагало, але не завжди.
Ми всі виїхали з рідного села, бо там ми були діти Іваська і ніхто б нас не прийняв в родину. Ми отримали професію та влаштували свою родину.
Мені дуже важко було знайти чоловіка, якому б я могла довіритися і часто обпікалася. Що говорити, що я просто не толерую жодного напою з градусами і людина просто падає в моїх очах, коли вона вживає хоч інколи. Та я знайшла таку людину і була дуже щаслива, що нарешті той бородатий бог відповів на мамині молитви і її діти будуть щасливі. Проте, ми не довго тішилися з Сергієм – наша дитинка з’явилася з проблемами, сказали, що спадковість… І я бачу ту спадковість, ту матір навколішках перед образами.
Як вона могла так вчинити зі мною? Що мені тепер робити? Хочеться приїхати і висловити їй все в очі, що терпіла і терпіла, але даремно – бо ось її заплата! Чоловік каже, що вона ні в чому не винна, така доля, але до чого тут доля, коли вона не зробила правильного вибору, а через це ми малими і тепер моя дитина буде розплачуватися все життя?