Я сама попросилася від мами до тітки Лесі в місто. Пригадую, що тоді ми посварилися і вона мені сказала:
– Хочеш більшого – йди і працюй. Поки в тебе є такі батьки, як ми – кращого не буде, ми й так працюємо зранку до ночі!
Не знаю, що саме тоді я хотіла, певно модну спідничку, яку всі мали чи дорогу ляльку! Але материна відмова мене страшенно образила і я вирішила, що краще інші батьки, ніж такі, які не можуть мені дати того, що я хочу.
Я була дитиною, але мама образилася на мене, як на дорослу.
Коли приїхала тітка Леся і я їй сказала, що хотіла б мати таку маму, як вона, то та лиш вдоволено засміялася – ще б пак. Вона була гарно одягнена, гарно пахла і мала гарну зачіску.
А моя мама мала щось сіре, вічний хвостик і бігала як не з рискалем, то з відром. Батько так само мало звертав уваги на свій зовнішній вигляд, та й на нас з мамою також.
– Я заберу її, Наталю, га?, – почала Леся, – Дитина й так скоро буде перед вибором – чи йти в старші класи чи в училище, а в місті все під боком. Ти ж знаєш, що я її догляну?
Я не знаю, чому мама тоді так вчинила, але вона довго-довго дивилася на мене, а тоді каже:
– Забирай.
Відтоді мама не приїжджала до мене. А я не спішила до неї, хіба Леся, так вона казала мені себе називати, не наполягала, що треба показати мамі нову сукенку.
Мама була чемна з нами, давала продукти і з татом несли важкі сумки до автобусу, далі махала рукою, бо не хотіла мене обіймати, щоб не забруднити мені сукенку.
– Не обіймай мене, в тебе руки брудні, – сказала їй я. Мати відсахнулася, а тато й не робив спроб показати любов.
Я лиш раз оглянулася, але бачила, що вони ще стоять і дивляться вслід автобусу.
Якщо чесно, то в Лесі було не життя, а казка! Гаряча вода, туалет, там покрутив і вже є готова їжа. Всюди чисто і охайно, та й сама Леся наголошувала, що у мене будуть не лише гульки, але й обов’язки.
– Я знаю, що тобі тут все подобається, але за чистотою треба теж слідкувати.
Я мила посуд, плиту, підлогу – для мене це не було чимось важким.
А далі я мала просто інше життя – я в усьому новенькому йду мов пава гуляти з подружками.
Мої мрії всі здійснилися.
Тепер я думаю, що Леся мене взяла, бо вважала що в свої тридцять сім має завести або кота або дитину і тому на готову дорослу дитину була згодна.
Вона вкладала в мене і гроші, і знання, а я була їй за те вдячна.
– Ти геть як моя донька, – казала Леся. – Ти просто викапана я, ще й характер мій!
У нас все було просто чудово, тому й не дивно, що я не сумувала за батьками і сестрами, бо у мене ще були молодші дві сестри. Місто було недалеко. Але мама навіть коли приїздила в місто, то не йшла до нас.
Не знаю чому.
Але потім в Лесі з’явився дуже серйозний залицяльник і скоро він переїхав жити до нас. Здавалося, я б не мала їм заважати, але чоловік не був такої ж думки.
– А коли у нас будуть діти, то місця взагалі не буде, – говорив він Лесі, а та на ці слова просто танула в усмішці, а не обурювалася такій несправедливості.
Згодом діти таки з’явилися і я з центру світу перетворилася в няньку, яка ще й не догоджала. Згодом я побачила, що Леся кидає на мене всі турботи про дітей. бо хоче бути гарною для чоловіка і бігає по салонах та магазинах. А я мушу їх няньчити.
Моя успішність скотилася, новий одяг скінчився і я втратила багатьох друзів. Але. Коли я вступила в училище в далеке місто, то Леся лиш обізвала мене невдячною.
Виявляється, я мала бути їй вдячною.
Я там і залишилася в тому маленькому містечку, маю вже й онуків. Тепер вже й маю час аби поїхати до рідної мами та покаятися. Але мене стримує те, що вона так легко від мене відмовилася. Я наприклад від своїх дітей би ніколи не відмовилася.
Фото Ярослава Романюка.
