fbpx
Історії з життя
Не педагогічно? Це мені кажуть люди, які збирають роки на штори!

Яка ж знялася буча у нашому курятнику – закрутила я роман з батьком учня: куд-кудак-куд-кудак. І що? Не з батьком учня можна, а з батьком учня не можна, бо «не педагогічно, ви ганьбите наш колектив».

Тамаро Василівно, ваш колектив неможливо зганьбити більше, ніж ви самі це робите. Ці, нібито, вимогливі вчительки, які насправді не хочуть пояснювати на уроках аби діти потім до них ходили на репетиторство, що ще й не гарантує гарної оцінки, а так «плюс бал». Ці «жнива» на дні народження та на день вчителя. Постійні гроші на ремонт, гроші на лінолеум, гроші на жалюзі, гроші на вазони…

Ви, Тамаро Василівно, перетворили своїх працівників на постійних жебраків з простягнутою рукою, які ще й за такий мізер мусять перед вами ходити навшпиньки!

Я молода і зелена? І що? Це якось змінює той факт, що нормальні люди за таку зарплатню не мають принижуватися? Навпаки, ви маєте робити все можливе аби нам, педагогам, робити нормальні умови праці, а не: «Ось твій новий клас, приведеш до ладу з батьками учнів».

І ось тепер стало поперек горла моє особисте життя. Особисте, наголошую! Так, ми зустрілися в школі, але могли так само зустрітися перед школою – тоді не гріх? Чи в ресторані – теж нормально, тільки не в вашій обителі норм виховання.

Гаразд. Ви мене не здихаєтеся, бо я вам цього не дозволю не через себе та зарплатню, а через мій клас, який я люблю і зроблю все від себе можливе аби виховати дітей, які не мовчки слідуватимуть правилам, а питатимуть про їх доцільність та ефективність.

Життя не так багато в нашій країні аби й далі витрачати його на плітки та обговорення і при тому топтати особистість – заради чого?

You cannot copy content of this page