Так, моя мама не була матір’ю року. Вона привела мене на світ ще зовсім юною і практично мене виховувала бабуся, поки мама вчилася.
Батька свого я ніколи не бачила і охочих взяти відповідальність за моє батьківство не знаходилося.
Десь в двадцять п’ять років мама вперше виходить заміж і її чоловік, зрозуміло, не горів бажанням стати мені татом.
Хоч вона й забрала мене в місто, щоб там жити всім разом, але це скоріше був розрахунок, аніж материнський порив, бо вкотре скажу – мене виховувала бабуся ввесь цей час.
Як виявилося, мама була при надії і казала своєму чоловікові, що я бавитиму дитину.
– Артеме, вона вже досить доросла аби бавити малюка, – це вона говорила про мене, семирічну дівчинку!
Так і сталося, догляд за дитиною після року і навіть до року був на мені – принеси, подай, поколиши, йди з нею гуляти.
Отак моє дитинство скінчилося і почалася робота. Я не скажу, що я щиро любила сестру, я знала, що вона не має плакати і все, бо тоді плакала вже я.
Вітчим їздив на заробітки, мама теж працювала, а ми росли обоє. Коли почали вони будувати дачу, то вітчим одразу дав знати мені, що я в тій хаті не буду мати частки.
– Ця хата буде Світланчина, – відрубав він, коли ми з сестрою сварилися хто яку кімнату обере собі.
Отак. Все буде Світланчине, а мої послуги як няні скінчилися, коли Світлана пішла в старші класи.
Я поступила в училище, в яке не хотіла, але там була державна форма.
– Я не буду витрачати на неї гроші, – казав вітчим матері, – Хай дякує богу, що я її годую і одягаю.
Мені тоді не стало розуму спитати чи мої послуги няні і репетитора були безкоштовними чи я працювала за харчі.
Отаке було життя, яке я не хочу детально й пригадувати, бо зараз у мене й власний дім і власна родина.
Я знайшла щастя в селі біля моєї бабусі.
Ми з чоловіком разом відбудували її хату і там же виховуємо наших діток і бабуся мені допомагає. Попри поважний вік, вона ще дуже міцна.
Моя ж мати рідко приїздила в село і ввесь її світ був з її родиною.
Її чоловік якось поїхав за кордон і вже більше звідти не вернувся, бо знайшов іншу жінку.
Моя зведена сестра стала на бік батька, бо він її страшенно балував і оплатив навчання за кордоном.
Моя матір залишилася сама, але все лише починалося в її бідах – несподівана хвороба і вона стала лежача.
Якби біля неї хтось був і швидше б викликав швидку, то наслідки були б легшими, але вже так сталося.
Нам про її стан сповістила подруга матері, яка її навідувала в лікарні.
– Її виписують і я не знаю до кого з родини звернутися, оскільки я не маю можливості за нею доглядати, тому шукаю, хто згодиться.
Мій чоловік категорично проти того аби вона була у нас.
– Здогадалася про твоє існування як припекло. Хай її Світлана доглядає чи хай оплачує ці послуги.
Бабуся плаче, бо їй шкода своєї дитини і наполягає аби її привезли.
– Як вона там сама буде з чужими людьми? Вона ж твоя мати! Бог все бачить!
Я не можу прийняти рішення, бо як Бог справді все бачить, то він їй зараз і відплачує за її ставлення до мене.
Невже я маю доглядати людину, яка не асоціюється мені з матір’ю в жодному моєму життєвому випадку?
Вона використовувала мене тоді і тепер теж хоче використати.
Єдина, кого мені дуже шкода – це бабуся, яка дуже переживає.
Фото Ярослава Романюка.
