Моєї мами не стало пів року тому. Ми з братом моїм одразу, аби не було непорозумінь, її квартиру трикімнатну успадкували навпіл.
Брат мій Ілля з Півдня нашої країни. До мами він з родиною уже рік як перебрався. Він менший від мене на шістнадцять років, тому, коли мої діти на світ з’явились, він лиш до школи ще ходив. Нині моєму сину 25, а його школярі.
Життя Іллю мого на міцність випробовує уже майже десять років. Спочатку вони всі жили у домі невістки на Сході, але у 2014 змушені були переїхати. Тоді вони осіли у родичів на Півдні. Брат щиро радів тому, що до моря було рукою подати. там вони за цей час обжились, гарно розбудувались, мали прекрасну роботу. А тут лютий.
Виїжджали вони усі разом у маленькому “Москвичу” сусіда, бо машина брата саме зламалась. Восьмеро до мами у квартиру приїхали і як ото тільки те авто їх умістило?
Так ось. Брат залишився жити коло мами разом зі своєю ріднею. Навіть сусід на авто якого вони виїздили і той досі там проживає. Коли ж мами не стало ми квартиру успадкували вдвох і якось мови у нас не було про те, що і як далі буде. Я маю свою квартиру у новобудові, тому мамина якось не була актуальною, аж до недавнього часу.
Справа в тому, що мій син старший надумав одружуватись. Виявилось, що невістка моя майбутня при надії і гостро постало питання житла для молодих. До сватів не підуть, там, як і в нас, двокімнатна квартира і є ще менша дитина. Винаймати дорого, та й не потягнуть з малям при нинішніх роботах і зарплатах.
Зібрались ми зі сватами і стали думати, як бути. Зрештою дійшли до того, що можемо придбати квартиру спільно. Від нас частина і частина від них. Ото і буде наш подарунок молодій сім’ї на весілля.
У нас із чоловіком є певні накопичення, але тих коштів на половину квартири явно не стане. Ми з чоловіком вирішили, що доведеться продавати частину мою материної квартири. Все одно ту квартиру продавати потрібно було, ну а як із братом розійтись?
Прийшла я до брата і розповіла про плани свої. Думала, що і він думає так само, як і я. Логічно ж – продали, розділили навпіл і кожен вільний робити, що сам собі знає. Але ж ні. Брат ледь не плакав.
— Не розумію, сестро: ти зараз жартуєш? Життя у неї триває. А про мене, про родину мою ти подумала? Нам втретє все з нуля розпочинати, бо ти сина оженити надумала? А не занадто? Тобі не здається, що це не по-людськи якось а?
Я все розумію, їхній родині дуже не просто, він мій брат, я його люблю дуже і підтримую усіма силами, але подарунок такий теж зробити не можу.
Не думала я що здавалось би таке просте питання стане між нами стіною. Навіть братова тепер зі мною говорити не бажає. За її словами з моєї ласки у них знову дому не буде.
Але ж у чому моя вина, поясніть? Ніби все роблю правильно, чужого не чіпаю, а відчуваю себе дуже винною.
Як я мала вчинити? Забути про свою сім’ю, свою дитину, чи як?
Людмила Г.
24,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
