Не розумію свого сина, хоч я його і виховувала. Я пропоную йому рішення усіх його негараздів. але він затявся: ні і все. Сказав, що і відвідувати мене не буде, доки я не припиню його переконувати.
Мій син уже восьмий рік, як одружений. Марина його мені одразу не сподобалась. Ніби й мила така і добра, але занадто вона улесливою мені здалась. З власного досвіду знаю, що такі люди рідко бувають щирими. Сину одразу правду сказала – не пара вона тобі. Ще тоді я відчула, що нічого доброго від того шлюбу не буде.
За вісім років, що живуть вони у парі я стала бабусею двох онуків. Скажете, що радіти потрібно, але де там! Справа в тому, що мій син і його дружина вже тричі розлучались і знову сходились. Це, звісно ж їхня справа, але Марина так не вважає. Щоразу їхнє розлучення вона перетворює на справжню театральну виставу. Залучає до того процесу і рідних і близьких і знайомих і незнайомих. Забороняє онукам розмовляти зі мною і з їхнім татом. Наговорить зо три міхи казна-чого, що ті й без заборони маминої на нас і не дивляться. А коли знову між нею і сином моїм мир – то хоч мед її устами пий, така вже добра .
Я сина усі ці роки переконую раз і назавжди розлучитись з цією жінкою. Він же дитина моя, ну яка мама на таке спокійно дивитиметься. Проте. син ніби як і згоден і твердо вирішує, що таки досить і я права, але щоразу наступає на ті ж граблі.
А нещодавно до нас у село серед інших людей що прихисток шукали, приїхала у сусідню хату мама з двома дітками. Ми одразу з нею зійшлись. Така вона вже гарна, добра і господиня вправна. А до діток, як щебече, які вони у неї виховані і ласкаві. Мене одразу “бабусею” називати стали. Ми усі разом часто збираємось, як не пообідати. так просто на балачку. коли світло вимикають.
Ось і помітила я, що як тільки мій син у дім заходить. так сусідочка моя нова мов та маківка стає. зашаріється погляне на нього крадькома і швидко у двері з дітками. тут і сліпий побачить. що до сина мого вона не байдужа, хоч і виду не подає.
От і стала я сину говорити, аби він нарешті долю свою змінив і Маринку з її виставами залишив. Є прекрасна людина і тиха і спокійна і лагідна і господиня ж яка гарна. Проте мій син і досі ходить ніби сліпий. більш того, сказав, що й на гостину до мене не приходитиме, доки я не перестану про це говорити.
Порадьте, як мені бути. Так важко дивитись на те, що дитина моя нещасна. Як очі йому нарешті відкрити, адже щастя – ось воно. Лиш руку простягни.
Марія Дмитрівна К.
02,11,2022
Головна картинка ілюстративна з вільних джерел. Колаж.