fbpx

Не скажу, що ми з чоловіком живемо надто багато. Ні. Дохід середній і у нього і у мене. Ніхто з нас не є керівником, своєї справи не відкрили, тож маємо тридцять тисяч доходу на сім’ю з чотирьох чоловік. Саме тому мені і дивна принципова позиція чоловіка. Ніколи не думала, що взагалі постане таке питання

Не скажу, що ми з чоловіком живемо надто багато. Ні. Дохід середній і у нього і у мене. Ніхто з нас не є керівником, своєї справи не відкрили, тож маємо тридцять тисяч доходу на сім’ю з чотирьох чоловік.

Саме тому мені і дивна принципова позиція чоловіка. Ніколи не думала, що через гроші у нас буде аж такий розлад. У нас справа до розлучення йде, настільки він не йде на компроміс. Але і я не здаюсь. Вважаю: хто знайшов, того і тапки. І віддавати нікому нічого не збираюсь. Але про все по порядку.

Ми в селі живемо. Маємо свій дім і постійну роботу на місцевому агрокомплексі. Поряд з нами у сусідстві жила старенька. Миз нею спілкувались по-сусідські і все. Бабуся спокійна і тиха, нас не чіпала, ніколи слова кривого не сказала. Жили ми мирно.

На початку весни старенька пішла у засвіти. Її діти живуть у столиці і в село навіть при житті мами навідувались вкрай рідко. А коли тієї не стало, запропонували  нам купити її дім. Ми погодились тільки заради городу. Справа в тому, що тримаємо господарство чималеньке, тож нам не зайві тих п’ятдесят соток землі аж ніяк. Узяли.

Дім уже офіційно наш. Документи на власність у нас на руках, тож ми заходились об’єднувати господи. Зняли паркан, знесли старий сарай і курятник. Доки чоловік з робітниками розбирали літню кухню, я з донькою виносила з дому бабусині речі, адже діти нічого крім фото з того дому не взяли. Що продали людям, що на смітник виносили. Аж тут, коли справа дійшла до дивану, донька помітила, що він якийсь дивний. Видно було, що збоку акуратно хтось його зашив. Вона тоді ще посміялась:

— Мабуть, у бабуні там сховок.

Я теж засміялась, але ножиці узяла і вирішила поглянути. Так от, бабуня напевне усе життя збирала, або отримані за паї земельні гроші не витрачала зовсім. Я на свою голову побігла чоловіка обрадувати, адже ж ми тепер і авто зможемо купити і старшій донці буде на перший внесок за квартиру. Але реакція Павла мене геть здивувала:

— Телефонуй бабусиним дітям, хай забирають. То не наше, жінко. Добра нам від нього не буде.

Дивлюсь на нього і сміюсь. Думала, що він жартує. Але ж ні!

Тепер у мене питання: чиї то гроші? Хто має рацію і як вчинити правильно?

Ліза Макарівна П.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page