Не так я собі уявляла свій шлюб, зовсім не так. Але в цьому є моя вина. Треба було слухати подруг і пожити з чоловіком рік-другий, щоб побачити реальне спільне життя. Але я послухала маму, свою і чоловіка, які в два голоси співали, що жити разом до весілля – не можна, треба швидше-швидше розписуватись. Ну я й розписалась на свою голівоньку.
Не знаю, що було в голові, коли я погоджувалася. Напевно, закоханість повністю застилала очі, тому я не бачила нічого незвичайного в поведінці чоловіка.
Та й після весілля очі розплющилися далеко не відразу. Перші півроку я була в якійсь ейфорії, яка дуже пом’якшувала кути. Але потім вона пройшла, а на її місце прийшла похмура реальність.
До весілля ми з чоловіком не жили разом. Це вже потім я помітила, що чоловік вдома виконує чисто декоративну функцію. Ні цвях забити, ні техніку підключити, ні навіть посуд помити він не міг.
Не хотів, а саме не міг. Не навчив його ніхто цим діям. Але якщо з цвяхами та технікою я ще могла миритися, то у побуті його неспроможність щось зробити мене з себе виводила.
Ми обидва працюємо і з роботи приходимо приблизно одночасно. Але чоловік після роботи лягає з телефоном на диван, а я, як ішак, нав’ючений пакетами з продуктами, бреду додому, щоб стати до плити. Після вечері чоловік знову йде на диван, а я мити посуд, прати речі, збирати по дому шкарпетки, футболки та інші речі.
Розмови не допомагали. Він дивився на мене величезними очима, мовляв, а що не так? Брудний посуд? Ну, помий. Випрані речі треба розвісити? Так розвішуй, що ти до мене прикопалася!
Якщо я не винесу сміття, то він його й не винесе. Просто буде утрамбовувати його доти, доки зовсім місце не скінчиться, а там уже й у мене терпіння скінчиться, я сама його винесу.
А нині ситуація і геть нестандартна: ми виїхали з нашого містечка у село до моєї мами на зиму. І якщо у місті неспромоність чоловіка зробити хоч щось не відчувалась, то в селі хоч вий.
Ранок, ми з мамою у дровник ідемо, дрова в дім заносити, а він лежить. зву з соою, а він говорить що не знає, не вміє і зробить щось не так. Розпалити він не може, сніг відчистити, чи чимось, ну хоч чимось допомогти він не може не хоче а головне, навіть не розуміє, що потрібно це зробити. Якщо ми з мамо пішли на принцип і не готували зранку нічого, так він і не їв, аж поки ми не зварили.
Мама говорить, що є такі чоловіки і жінки з ними усе життя живуть щасливо. Мовляв, не має звичок поганих. добрий, ну і що, що ти все робиш – у кожного своє. а он у подруги за комір заливає, зате в тебе ні.
Я вже й сама не знаю як його бути. Може зможу перевиховати?
07,12,2022
Головна картинка ілюстративна з вільних джерел.