fbpx

Не так я уявляла наше «щасливе» сімейне життя. Вічно незадоволений чоловік, якого дратує присутність моєї дитини в нашому домі – це не мрія. Вже точно не моя мрія

Ми разом вже два роки. Я не раз заїкалися про те, що хочу жити разом і навіть одружитися, але Вітя не хотів. Він весь час говорив, що співжиття або шлюб руйнують почуття. Що краще бачитися час від часу, щоб не втратити наше кохання.

До слова, часу разом ми проводили дуже багато. Він часто залишався у мене ночувати. Іноді навіть жив кілька днів, аля на Великодні свята чи на Новий Рік, коли всі люди відпочивають. Часом я ночувала у нього. Але надовго не залишалася, адже у мене є син від першого шлюбу. Йому 6 років і надовго залишати його з бабусею я не дуже люблю.

У Віті теж є донька. Він був одружений. Його малеча живе з його батьками на постійній основі. Точніше вони там всі разом живуть. Але вихованням дівчинки тато майже не займається. Тільки подаруночки купує і балує без міри. Але це його справа. Точніше мені в цю справу не давали втручатися.

В один прекрасний день я зрозуміла, що так продовжувати я більше не хочу. Мені потрібно більше. Ми вже давно знайомі, ми знаємо сім’ї один одного. Застрявати в одній точці мені було нецікаво. Або одружуємося, або розходимося.

Поговорила з Вітею, він був не особливо захоплений моєю ідеєю. Запропонував пожити якийсь час разом, перш ніж одружитися. Але переїжджати не поспішав. Справа в тому, що ми живемо в двокімнатній квартирі. Одна кімната наша, інша дитяча. Йому не завжди подобається, що мій син постійно вдома і бігає, де йому заманеться.

Зазвичай він приїжджав до мене, коли син був у бабусі з дідусем на вихідних. Тому з моїм сином він рідко перетинався. І можна сказати, що майже не спілкувався. Але я думала, що це тимчасово, що все налагодиться.

І ось він став приходити і залишатися, коли син вдома. Я постійно спостерігала його роздратування. Коли мій Ромчик шумів вранці, як звичайно. У нього під час сніданку ротик не закривається. Неймовірний чомучка. Але це вік такий. Це нормально. А Вітя звик пити свою ранкову каву в тиші, залипнувши у телефон. А тут розкажи це, розкажи те.

Ромчику Вітя і раніше подобався. Він був тільки радий спілкуванню. Але ось Віті все давалося важко. Я розумію, що він не зобов’язаний любити мого сина. І не зобов’язаний бути йому батьком. Цього і не потрібно. Але елементарна повага має бути. Дитина – це маленька людина. Зі своїми почуттями та емоціями. Їх теж потрібно поважати. Діти все відчувають. Коли їх ігнорують чи постійно незадоволені, це вони теж відчувають.

Загалом, пройшло якихось тижні три-чотири, і я почала помічати, що сина вже не так сильно радує спілкування з Вітею. Він постійно просив, щоб його Ксюша приходила до нас в гості частіше. Йому подобалося з нею гратися. Але Вітя якось ляпнув, що двоє дітей під одним дахом – це вже перебір. Дуже негарно з його боку.

Таке відчуття, що його діти в принципі дуже сильно напружують. І це стало сильно напружувати мене.

Якось сиділа вранці пила чай і думала про все це, і усвідомила, що не так я уявляла наше «щасливе» сімейне життя. Вічно незадоволений чоловік, якого дратує присутність моєї дитини в нашому домі – це не мрія. Вже точно не моя мрія. І я почала серйозно думати про те, що краще б я не затівала всю цю епопею з весіллям і переїздом.

А ми вже і батькам ляпнули, що можливо, скоро розпишемося. Його батьки вже не раз натякали, що пора б і Ксюшеньку до себе забрати. А я ніби й не проти. Але ось Вітя явно не в захваті був від цієї ідеї.

Словом, я вже по суті нічого не хочу. Але якось взяти і сказати про це мені теж складно. Начебто вже так довго разом, стільки всього пов’язує. В голові розумію, що довго такі стосунки не триватимуть. Якщо він не змінить своє ставлення до побуту і дітей. А він ніби як і не планує змінюватися. Навіть не приховує свого вічного роздратування.

Днями він приїхав до мене з великою сумкою речей. Я звільнила йому поличку в шафі побільшу, щоб все помістилося. Стояла біля шафи, розбирала речі, а в голові стукала думка «Ось навіщо тобі це треба? Ти ж розумієш, що нічим хорошим це не закінчиться!».

Розповіла про свої тривоги сестрі. Вона сказала, що мені просто страшно починати щось нове. Що це пройде. Що так часто буває. Хотіла б я вірити, що так і є. Але мені здається, що все зовсім інакше.

Ще кілька місяців тому я бачила наше майбутнє таким світлим і радісним, а тепер боюся сказати Віті, що вже не хочу ні заміж, ні жити разом. Не знаю що робити.

За матеріалами “Жіноча логіка”.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page