Ще поки нас зустрічали у дім вели то все було добре. Свекруха моя новоспечена здалась мені доброю і дуже уважною жінкою. Така вона рада була нас бачити, ніби все життя ми знали одна одну і не бачились дуже давно.
У дім завела, кімнату нашу показала. та все сина хвалила, що обрав собі таку красуню до пари:
— Тільки ви пробачайте. – каже нам. – Ми ж люди прості, сільські. У нас усе дуже просто. Та й вбиральня лиш надворі поки. Он веранду розбудовуємо, то буде там у нас і ванна і все, що треба для життя.
Я ж сіла на ліжко і озирнулась. Мені сльози на очі вийшли, бо от такою і була хата моєї бабусі. Навіть запах той же: невловимий, рідний. Як очі закрити, то здається, що я у домі свого дитинства, де були найщасливіші миті.
Поки донька вибігла у двір дивитись на курочок курчаточок і гусей, я допомагала свекрусі на стіл накривати. Зустрічали нас королівським столом, аж не зручно стало.
Носила я на стіл тарілки із голубцями, котлетами, холодцями, з запеченою рибою, варениками і розуміла, що нічого того моя донька їсти не буде.
Не вередлива у мене Вероніка до їжі, але в свої сім вона не їла от такого. Щось простіше – макарони, кашу, картоплю, суп. чи борщ – так, ну а щоб от такі страви, то я лиш дорослим готувала.
Я знала, що мала голодна з дороги, тому коли вона зайшла я їй тихенько сказала, щоби узяла котлетку собі і кілька голубців.
— Капусточку залиш, а начинку з’їж. Перекуси з дороги, а потім я тобі приготую щось. Добре?
Так ми собі домовились і сіли до столу. Знаєте, я всього чекала, але ж не того, чим те застілля оберне. Так познайомились, що більше й бачити одна одну не хотіли. Та й зрештою, вже після того дня я з Ігорем не жила.
Ще три роки тому у моєму житті з’явився Ігор. На той час я була розлучена, рік як жила одна, вірніше не одна, а з донькою Веронікою, якій на той час було чотири роки.
Я – сирота, батьків не стало дуже рано, мабуть тому і вискочила заміж вперше не обдумано. Хотілось сім’ї, хотілось відчувати, що у цьому світі я не одна.
Ну а першому чоловіку важливе було моє житло, татове авто і те що у мене були гроші. Так, я ніколи не рахувала копійки, адже успадкувала батьківську справу – кілька продуктових магазинів у столиці.
Тато ще до того, як піти у засвіти передав ту справу мені, всьому навчив, я отримала відповідну освіту. Вже після того як батьків не стало, я відкрила ще один магазин, тож я завжди була самостійною.
Чоловік же мій спочатку гарно узявся до діла, я тішилась своєму щастю, та от за мої ж гроші, на придбаному мною для нього авто він почав возити любок містом. Наївний, думав, що таке залишиться не помітним.
Звісно, я намагалась зберегти сім’ю, прощала, аж поки не зрозуміла, що він ще й з грошима фокуси робить. Тут уже триматись за сім’ю сенсу не було.
Ну а Ігор прийшов до нас у магазини на посаду провізора. Дуже добрий, вихований і простий у спілкуванні. Знаєте, коли він вперше Вероніку побачив, навіть не знаючи, що вона донька його начальниці, уже із нею весело про щось спілкувався.
З його появою я видихнула, адже він виявився людиною дуже совісною і надійною. Ми спершу ніби, як товаришували, а вже згодом робочі відносини стали більш близькими. Почали разом жити.
Мама Ігоря три роки була на заробітках за кордоном. Вони самі із села, жили не надто багато і вона поїхала підзаробити, адже дім потребував ремонту капітального, та й гроші зайвими не бувають.
Тож, перше наше знайомство відбулось за три роки нашого спільного життя із Ігорем. Нас було запрошено у село на гостину .Літо, спека, я з радістю погодилась.
Але вже коли сіли ми до столу усі почалось щось таке, чого я явно не очікувала. Справа в тому, що на столі просто не було їжі яку їла моя донька. Так, було усього багато, але саме для дорослих, дитина ж нічого із тих наїдків не вживала.
— Насипай так, щоб усе чисто з’їла. – каже моя свекруха новоспечена Вероніці, – У нашому домі не встають з-за столу доки тарілка не буде чистою.
— Я прослідкую, – кажу, м’яко натякаючи, що у дитини є мама і то моя справа що і скільки вона буде їсти.
Сидимо, розмовляємо, гарно проводимо час. Ну такі люди прості і добрі, нині дуже велика рідкість:
— Що то ти там колупаєшся? – знову мама Ігоря до Вероніки каже, – Диви: розбирає голубця. От так виделкою шматок відокремила і в рота, нема чого його капусту відбирати.
— Вона такого не звикла їсти, – кажу на захист дитини, – Я потім їй приготую іншого чогось. Зараз хай перекусить, а я все доїм, що залишиться.
— То ви дома будете перебирати, – знову мені мама Ігоря каже. – а тут, у селі – що дали то й поїли, а ні – голодні ходите. Мої діти все їли. Але це поки мама бачить, то вона перебирає. Нічого, я швидко перевиховаю.
— Кого ви зібрались перевиховувати? – здивувалась я, – Вероніка у мене прекрасна дитина. А те що не їсть вареної капусти, так то нічого. Вареники вона ніколи не любила, як і холодці. Вона поїсть, але згодом.
— Ой, диви як мама тебе захищає, – знову та жінка до моєї доньки. – І слова не скажи. Але ти маму не слухай – доки все не з’їси з-за столу не вийдеш.
— Та не чіпайте ви її, – вже не витримала я, – Може узагалі нічого не їсти, я дозволяю. Чи вам теми іншої немає, як про голубці у тарілці дитини моєї говорити?
От так слово за слово і пішло. Почула я що дитина моя не вихована і вихована ніколи не буде, бо має таку маму що сама не виховує і іншим не дозволяє.
— Ще ти із нею матимеш неприємностей, згадаєш мої слова. – каже мені мама Ігоря. – Я трьох виховала і добре бачу до чого там усе йде.
Я швидко зібрала речі, які там мої були, сіла в авто із донькою і поїхала назад до столиці.
Ігор приїхав за три дні. Знаєте я вже до того часу тричі скипіла і остигла. Раптом усвідомила, що він і слова матері тоді не сказав. Сидів нишком і слухав ту розмову, хоч міг спинити усе одразу
— Ну, ти дійсно надто опікаєш Вероніку, – каже він мені, – Мама ж нічого такого не сказала. Можна було хоч заради ввічливості з’їсти той голубець. Все ж не виховано сидіти і розбирати за столом страву на інгредієнти. Мама тут права.
Я попросила Ігоря зібрати речі і піти. Сім’ї у нас точно не вийшло б.
— Ти була не права. – каже мені Ігор. – Згодом зрозумієш, та буде пізно.
От цікаво, а що я не так сказала тоді? Де я була не права. га?
Головна картинка ілюстративна.
