Кажуть, усі щасливі сім’ї подібні між собою, а кожна нещаслива сім’я – нещаслива по-своєму. Я в цьому також переконалася. Яка родина щаслива – заможна, здорова, успішна?
Звичайно, але, основне, благополучна в тому плані, що, незважаючи на незначні суперечки, незадоволення, образи, вони хочуть і вміють перепрошувати, миритися, не скаржитися сусідам один на одного, тим більше родичам. Бо якщо сварка в них спалахнула, то зразу ж її загасили, а сміття непорозумінь за поріг не викидали.
У нещасливих родинах все навпаки. Бо кожен за себе, бо інші члени сім’ї і ліниві, і несправедливі, і скупі, тільки ти один чи одна – такий святий чи свята, жертва і мученик, тож легше рідних перед сусідами чи ріднею осудити, ніж порозумітися і простити.
Ми з чоловіком були саме з таких родин. Моя мама докладно розказувала сусідкам про всі косяки мого тата: має заначки, після роботи ходить із друзяками в генделик, а каже, що на заводі затримали, заглядається на співробітницю, у вихідні пів дня відлежується на дивані, мало їй допомагає.
Свекруха про свекра всім говорила, що він має коханку, пише їй есемески, мабуть, хоче до неї піти. Мій свекор і мій тато також не проти своїх дружин на людях осудити, а вдома ревнувати, особливо після повернення зі святкувань у друзів з різних нагод – днів народження та ювілеїв. Тоді пів вулиці чуло, хто з ким більше танцював, хто кому підморгував і до кого залицявся.
Коли ми одружилися, вирішили: все в нас по-іншому буде, а саме: говоритимемо один одному тільки правду, якою б вона не була, не виноситимемо сміття непорозумінь із хати, не ділитимемо роботу на чоловічу й жіночу, хоча деякі обов’язки розподілимо задля комфорту. А, головне, підемо жити окремо в стару дідусеву й бабусину хату, яких на той час уже не було на білому світі.
У свекрів жити нам не вистачало б місця, бо з ними мешкала донька із зятем і трьома дітьми. Хлопчики були ще ті бешкетники. Мої батьки надіялися, що житимемо з ними: хата ж велика, два окремі входи.
Адже на заручинах-злагоді перед весіллям вони нам пів хати переписати обіцяли. Після весілля якийсь місяць-півтора ми в одній половині і проживали, правильніше, тільки спали, бо вдень ремонтом старої хати займалися, так як наші відпустки в часі співпали і ми їх хотіли використати з користю.
Ми не зважали, коли всі дивувалися, що так проводимо медовий місяць. Мої батьки махнули рукою, мовляв, не мають де гроші діти, що на весілля подарували, ні, щоб десь поїхати, чи собі щось купити, вони на ремонт тратяться, а взимку, як змерзнуть, то вмить до нас прибіжать.
У мене вдома й вода до хати підведена, і опалення є, а до старої хати треба дров підвезти, порізати їх. Але нас нічого не зупиняло, ми навіть з дитиною відкладали, тільки щоб до зими все встигнути.
Коли ми вже добре облаштувалися, я відчула, що стану мамою. Сюрпризом стало, що я вагітна двійнею. Чоловік поспішив поділитися радістю з рідними. А свекруха розгорнула бурхливу діяльність, як і чим нам допомогти, хоч ми про допомогу нікого не просили. Вона вирішила: коло хати гарний город, то навіщо має земля пустувати, треба зорати й картоплею засадити.
Я була не в захваті, вагітність була нелегкою, турбував токсикоз, робота в дитсадку також не з легких. Ми могли собі дозволити закупити продукти, поки я не виношу діточок, не народжу й не вигодую хоча б до двох років. Але чоловік не знати на що надіявся і слухав свою маму. А її допомога щодня зростала й зростала.
Не встигли ми з чоловіком тих кілька грядок картоплею засадити, що вона її нам принесла на посадку, та насіяти всякого насіння, як свекруха пригнала корову-первістку, від якої щойно теля відлучила, мовляв, чого стайня й стодола пустувати мають, а як народяться діти, то що питимуть. Даремно я відмовлялася, казала, що сусідка приноситиме мені молоко за якусь там послугу, яку робить їй мій чоловік.
– Та не переживай, он навколо хати скільки зеленої паші, а в стодолі ще є сіно. Та й своє молочко будеш мати, а не на сусідчине чекати.
Почала я ввечері ту корівку доїти, а вона мене не підпускає. Чоловік побіг по маму, мовляв, навчіть, що та як робити, аби вона далася подоїти. Свекруха примчала зла, як оса, та до мене:
– Що ти підкрадаєшся до корови, як злодійка, та сідай сміливо, берися за дійки і вперед.
Повторюю спробу, сідаю все-таки обережно, я ж при надії, результат той самий. Свекруха сама аж півтори літра молока надоїла. Отаку «рекордсменку» нам подарувала. Вранці історія повторилася. Я – в плач.
Випадково прийшла моя мама. Я їй про цей подарунок від свекрів ще не розповідала, правильніше, не знала як це подати, передбачаючи мамину реакцію, яка, звичайно, була б не в захваті, що на її вагітну донечку всього такого навалюють.
Мама видоїла цю перелякану первістку, отримавши два рази по колінах. Просто корівка була така пещена свекрухою, вона так важко отелилася, налякалася ветеринара, не розуміла, що це з нею таке коїться, навіть свого телятка лякалася, коли воно смоктало її набряклі дійки, але коли заспокоїлася, давалася господині подоїти, а інших, що посягали на її молочко, копала ногами.
Мама не витримала й зателефонувала до свахи, щоб забрала назад свою корову, бо діти не справляються з нею, та й ті півтори літра молока не варті сліз її дитини. Та у відповідь: якщо так, то хай везуть її на торговицю. І почалося. Свекруха по селі роздзвонила, яка я невдячна і лінива. Мама теж не мовчала і мого чоловіка маминим синочком називала.
Припинилося це, коли я двох донечок-близняток народила. Всі вмить подобріли, дівчаткам дуже зраділи, бо в мого брата і в чоловікової сестри були самі хлопчики, не те слово, пацани, бешкетники й забіяки ще ті.
Мої батьки ще надіялися, що ми з малечою повернемося до їхньої хати. Мама обіцяла піти на пенсію й допомагати мені з близнятками, але я переконувала, що справлюся. Проте було важкувато. Коли чоловік побачив, що я вкрай стомлена й виснажена, запропонував покликати свою маму, яка вже з півроку була на пенсії. Я відмовилася. Але він вперше мене не послухав.
Наступного дня з самого ранечку примчала моя свекрушечка. З несподіванки я аж горнятко з рук впустила. Вона ж моє здивування розцінила як велику радість від її допомоги.
Після майже безсонної ночі, після того, як чоловік пішов на роботу, поснідавши й мені приготувавши омлет і чай, я хотіла прилягти коло дівчаток трохи подрімати. На кухні назбиралося немитого посуду, в хаті було не прибрано, але в мене на те сил не було. Пів години сну додало б мені бадьорості. Але я не посміла при свекрусі спати лягати, а пішла посуд мити.
Свекруха всілася й давай навіщось сплячих дітей гойдати. А сама очима по хаті водить, кожен рух мій контролює: он там ще підмети, а он муха – вижени. Пробудилися діти, й тут вона взялася мене повчати, як прикладати, скільки годувати, далі взялася за памперси критикувати, що це шкідливо, понапридумували, мовляв, для мамочок полегшення, а виростити дитину – то є труд, і треба бути готовому то перетерпіти.
Свекруха так мені язиком напомагалася, що я заледве встигла приготувати обід, хоч вона мене все підганяла: давай, йди звари щось, бо син голодний з роботи прийде.
Мій чоловік, до речі, казав мені не спішити з обідом, головне, за дітьми дивитися, а він і сам собі щось нашвидкуруч приготує. З такою допомогою його мами, я сама поїсти не встигла, головне, що свекрусі подала, щоб не казала комусь, як у мене голодувала.
Коли дітей на прогулянку одягала, вона сама погуляти з ними зголосилася: «А ти тим часом поприбираєш». Я з того всього сіла каменем у хаті, а так хотіла на вулиці свіжим повітрям подихати.
Через прочинене вікно почула, як свекруха сусідці жалілася: то з однією дитиною такий клопіт, а який з двома – то й мови нема, ніби вона так перетрудилася сидячи та «утітікаючи» внучкам.
Прийшов з роботи чоловік і замість уже звичного «як ти, як донечки», питає: «Мама щось їла?». Свекруха якось невиразно пробуркотіла, як коза-дереза, що «бігла через місточок, вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку – вхопила водиці крапельку».
Я так надіялася, що вона, повечерявши, нарешті піде додому, але свекруха заявила, що вона й ночувати в нас готова, але не сьогодні, завтра візьме розчіску, зубну пасту й щітку, та й залишиться, аби дітей допомогти купати. А сьогодні хоче подивитися, чи ми правильно це робимо.
Діти спали, але вона заставила їх розбудити, мовляв, треба нарешті до режиму їх і себе привчити, а то годую, коли хочу й скільки хочу, а це неправильно.
Коли нарешті свекруха пішла, я стала чоловікові делікатно так говорити, щоб більше маму не кликав. Він здивовано кліпав очима і навіть ображено, мовляв, мама стільки нам всього дала, картоплю вибрати допомогла, досвідом зі мною ділиться, а мої батьки палець об палець ще для нас не вдарили.
І тут я розплакалася, і все, що за ці кілька днів накипіло, виказала. Він мені на те: ну потерпи трохи, я сам мамі якось натякну, що все, допомога її вже не потрібна, але вона завтра прийде, ти ж не виженеш, ну переночує з нами день-другий, лиш аби ми знов не посварилися, як через ту корову. Я мовчки вислухала, але для себе вирішила: з мене досить.
Вранці, коли чоловік тільки пішов на роботу, через вікно бачу: спішить моя свекруха. Я двері на замок «клац», лягла собі в ліжко, читаю книжку. Вона починає легенько стукати в двері, потім грюкати, але я «не чую», вона у вікно заглядає, стукає, але мене такий міцний «сон зморив», нарешті починає телефонувати, але ж на мобільному – режим беззвучний.
Телефон ще і ще вібрує, то вже чоловік стривожився. Таки беру слухавку: «Чого ти зачинилася, там мама переживає». Не знаю, що на мене найшло, але вперше в житті з моїх уст злетіло «Переживає?!! То хай іде лісом!» і вимкнула мобільний.
Ввечері ми вперше посварилися, три дні не розмовляли, а зі свекрами місяців зо три. Помирилися, коли на свята, гарно одягнувши наших кралечок, пішли до них у гості з подарунками та гостинцями. Там двоюрідні братики навіть бешкетувати перестали, милуючись красунями-сестричками.
Я ж собі подумала: якщо в майбутньому народжу сина, потім стану свекрухою, прийду невістці з дитиною допомагати, то насамперед скажу: «Донечко, я сама помию-поприбираю, їсти зготую, а ти відпочинь, поспи чи погуляй». І, можливо, розповім цю історію. А поки що ділюся нею в соцмережі.
