Це був найкращий вчинок моєї матері за все моє життя. Вона сказала, що виходить заміж і ми не будемо бачитися. Думаєте, так не буває? Буває. Коли власна мати не любить дитину з незрозумілих причин…
— Це що таке? Хто тебе так вчив підлогу мити? Швидко взяла ганчірку в руки та мий руками. Шваброю ти тільки бруд мені тут рознесеш, — Жанна Петрівна стояла над душею і слідкувала за кожним моїм рухом
Я мовчки опустилася на коліна. Знову. Прополоскала ганчірку в тазу, викрутила її так, що суглоби хруснули, і почала терти лінолеум. В голові було пусто. Я просто рухала рукою і згадувала, як у вісімнадцять років бігла під вінець.
Тоді я думала, що вирвалася. Мати все життя мені повторювала: «Не крутися під ногами, йди займися чимось». Батько взагалі пішов, коли мені було десять. Пам’ятаю, як вони сперечалися на кухні. Батько сказав: «У мене буде син, нарешті справжня сім’я, а не оце все». Він пішов і я не відчула ніяких змін. Мати й далі жодного разу не сказала, що любить мене. Тільки: «Оксано, не ний, я не люблю твоїх проблем».
Коли з’явився Ігор, він здався мені рятівним колом. На десять років старший, солідний, уважний. Я була щаслива, коли він покликав заміж. Думала: «Нарешті я матиму люблячу родину».
— Сину, а де ви збираєтесь жити? — запитала майбутня свекруха ще до весілля.
— Тут, мамо. Тобі ж потрібна помічниця, от Оксана і буде тобі правою рукою, — відповів він.
І я, наївна, ще й зраділа. Казала: «Звісно, я все зроблю, ми ж одна сім’я».
Перші місяці я літала. Подругам у супермаркеті, де я працювала касиром, розказувала, який Ігор турботливий. Старші жінки тільки зітхали: «Дивись, Оксано, щоб вони тобі на шию не сіли». А я не вірила.
Потім почалися будні.
— Ти купила продукти? Покажи чек. Ого, скільки грошей витратила! — Жанна Петрівна переглядала кожен пакет. — Ти ж у магазині працюєш. Невже не можеш щось «списати»? Я на ковбасному заводі працювала, ми ковбасу сумками виносили. Все, грошей на їжу більше не дам. Роби що хочеш, але холодильник має бути повний.
Я плакала Ігорю в плече, а він тільки плескав мене по спині:
— Мама права. Вчися крутитися. Ти ж на касі, там завжди є шпарини.
Він взяв у мене зарплатну картку. Казав, що так надійніше. Я купувала продукти на зарплату, яку отримувала в сусідньому павільйонві за миття підлоги. Вона хвалила: «О, молодець, бачиш, можеш, коли хочеш».
Моє життя стало кіно про служницю. Прибирання, готування, прання — все на мені. Ігор приходив з роботи і втикався в телевізор.
— Це ваші жіночі справи, — відмахувався він.
Коли свекруха заявила, що я маю продати свою частку в квартирі матері, щоб зробити їм ремонт, я зрозуміла — це край.
— Ігоре, давай з’їдемо. Я так більше не можу, — просила я.
— Куди з’їдемо? На оренду гроші тринькати? Не вигадуй. Це моя мати, і ти будеш її слухати. Іди чай завари.
Того дня я вперше за півроку поїхала до матері.
— Я розлучаюся, мамо. Мені треба десь жити. Давай розміняємо квартиру? — почала я.
Мати подивилася на мене байдуже.
— Не вийде, Оксано. Я виходжу заміж. Мій майбутній чоловік живе в іншому місті, я переїжджаю до нього післязавтра. Цю квартиру я збиралася здавати, щоб мати свій дохід. Але раз так, то живи тут. Тільки за комуналку плати сама. І не дзвони мені часто. Ми не будемо бачитися, так буде краще для всіх.
Вона не чекала від мене нічого, не вимагала бути «хорошою донькою», не збиралася мене повчати. Вона просто дала мені ключ і пішла геть. Це був найкращий вчинок у її житті — я нарешті дала собі спокій.
Я повернулася до свекрухи. Вона зустріла мене біля дверей:
— Ну що, коли квартиру продаємо? Гроші вже потрібні.
— Післязавтра почнемо, — тихо сказала я.
Я виграла час. Наступного дня я попросила на роботі подвійну зміну. Прийшла пізно, впала і заснула. А вранці, коли Ігор пішов на зміну, а Жанна Петрівна погнала на ринок за дешевою картоплею, я зібрала свою одну сумку. Речей у мене за цей час майже не додалося — Андрій вважав, що мені «немає куди вбиратися».
Я поклала ключі на стіл, написала записку і просто вийшла.
Два дні була тиша. А потім Ігор прийшов до мене на роботу. Стояв біля каси, впевнений у собі, красивий.
— Погралася в ображену і досить. Мама каже, що прощає тебе на перший раз. Повертайся, я навіть не буду тебе сварити. Тільки вечерю нормальну приготуй сьогодні, бо ми на пельменях два дні сидимо.
Я дивилася на нього і не розуміла, як могла колись вважати його чоловіком своєї мрії.
— Яке прощення, Ігоре? Я заяву на розлучення вже подала. Ключі на столі бачив? От і все. Шукай собі іншу хатню робітницю.
— Ти що, іншого знайшла? — він нахилився до мене. — Мама казала, що ти гуляща!
— Ігоре, відчепись. Мені треба працювати, — я посунула його руку.
Я перевелася в інший маркет на іншому кінці міста. Живу сама в материній порожній квартирі. Мати і справді не дзвонить.
Заміж? Ні, дякую.
