– Не заздрю тобі, дівчинко. Зовиця у тебе – ще та панянка, дістане кого завгодно, – на весь вік вистачить, – невтішно повчала бабуся свою улюблену внучку перед весіллям.
А Ліза в свої вісімнадцять років, крім Семена – нареченого свого – ні про кого і ні про що не думала. Ясне світло у віконці – для неї Семен. Зіграли невелике весіллячко: Ліза переїхала жити до чоловіка. У будинку тулилися батьки, дочка з зятем і тепер син з невісткою жити будуть.
Будиночок був невеликий – всього дві кімнати. Батько Семена зітхнув і сказав невдоволено:
– Зять бідний дістався і невістка небагата, чого з неї візьмеш.
Однак, було чого взяти. Взяли телята, поросята, сім курей, перину, ковдру, дві подушки, – бабуся постаралася придане припасти. Лізу вона виростила одна, батьки давно на той світ пішли, – ось і жила Ліза у бабусі.
Насамперед до валізи з одягом підскочила зовиця Зойка:
– Покажи, яке добро в тебе є, – і, не чекаючи дозволу, відкрила валізу і почала приміряти вбрання.
З невісткою Зойка не збиралася дружити через свій характер; її навіть чоловік і батько побоювалися. З появою невістки в будинку, роботою себе не обтяжувала, вказувала на невістку:
– Он нехай Лізка працює, нічого хліб задарма їсть.
І Ліза беззаперечно працювала з ранку до ночі, в той час як Зоя безтурботно сиділа на лавці і лузала насіння. А коли за стіл сідали, дошкуляла невістку уїдливо регочучи. Семен – чоловік Лізи – ніби не помічав насмішок сестри над своєю молоденькою дружиною. Але Зойка на цьому не заспокоїлася. Їй здалося, що невістка у неї «недозріла» і для брата – здорового хлопця – невідповідна.
Вночі, залізла під ліжко. Ліза тільки на другу ніч здогадалася і вискочила на вулицю в одній нічній сорочці. А Зойка вилізла, сміючись з-під ліжка, і брату сказала:
– Такі колоди тільки на дрова.
Бабуся, дізнавшись про витівки зовиці, запропонувала молодим пожити у неї. Але зовиця і свекруха не відпустили Семена. Тоді Ліза повернулася додому одна. Покірливий телепень Семен слова на захист сказати не зміг, навіть коли розлучалися, тільки руками розвів:
– Я, мовляв, не винен, сама пішла.
Через рік бабуся знайшла нареченого внучці: двадцятип’ятирічного Андрія, – жвавого, працьовитого хлопця. У Андрія теж була старша сестра, і точно так всі разом жили в одному будинку. А що поробиш, – часи такі були, минуле століття, шістдесяті роки. Зовиця Аня зустріла невістку рівно, без всяких емоцій, і спочатку придивлялася.
– У колишнього чоловіка сестра, хоч і зла, але відразу зрозумілою була, а тут не знаєш, чого очікувати, – подумала Ліза.
Навчена гірким досвідом, Ліза з обережністю спілкувалася з Ганною. Але зовиця, на подив, виявилося дівчиною хорошою, і з часом подружилася з Лізою. А незабаром разом з чоловіком переїхала в новий будинок, але продовжувала спілкуватися зі своєю невісткою. У Лізи та Андрія посипались діти, жили вони дружно.
Та не добре пішло у родині тій. Став Адрій до чарки заглядати, а коли приходив – дружину повчати. Спочатку те все на словах було, а потім і далі пішов.
Наступного ж дня на подвір’ї стояла розлючена Анна. Брата немов мале дитя вичитувала. Сказала, що єдине чого ніколи не пробачить, от такого ставлення до дружини. Якщо він і далі хоче бути її братом і сином своїх батьків – мусить припинити те неподобство.
З тих пір Андрій такого собі і близько не дозволяв. Діти вже в школу пішли, коли сталося нещастя в родині Лізи: не стало Андрія. Три роки Ліза сумувала за чоловіком; двоє сваталися до неї – відмовила. Але одного разу Анна сама запропонувала познайомити Лізу з чоловіком:
– Досить тобі одній вік вікувати. Брата не повернеш, так і дітям батько потрібен.
І з легкої руки Анни познайомилася Ліза з Сергієм, вийшла заміж, мають спільну дитину. Усіх трьох підняли, і все життя дружно жили. А зовиця Анна для Лізи завжди була як сестра, навіть більше ніж сестра. Дізналася я про цю історію від дітей Лізи (я її кликала тітка Ліза), коли в село приїжджала.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
