У нас з мамою ніяк не виходить порозумітися. Я намагаюся знаходити компроміси, сприяти нормальним взаєминам із онукою, а вона все зводить на нівець. Як би я не намагалася догодити – не виходить.
Відколи мама звільнилася з роботи, їй стало самотньо. Тепер вона як маленька дитина потребує уваги. Я потребувала її, коли була маленька. Зараз мені хочеться тиші і спокою. У мене своя сім’я, є з ким няньчитися. Мама ж стоїть на своєму, хоче мене вчити і брати активну участь у моєму житті.
Вона приходить у суботу з самого ранку і починає пироги пекти. Ще й мене закликає до процесу. Наготує гору і йде із задоволеним обличчям. А хто його буде їсти? Мені потім до ночі кухню відмивати та роздавати випічку друзям, адже мої домашні не люблять таке.
Таке тісне спілкування з мамою мене напружує. У дитинстві мною займалася бабуся, тому вона вирішила надолужити втрачене. Тільки мені це вже не треба. Дітей треба цінувати вчасно, як то кажуть.
Наші стосунки позначаються на спілкуванні доньки з бабусею. Стефанії 6 років. Вона активне і пустотливе дівчисько. Але з нею можна домовитися і направити запал у потрібне русло. Взагалі, вона вихована дитина, тільки у мами з цього приводу своя думка.
Вона намагається перевиховати внучку і виявити свій ентузіазм скрізь, де тільки можна. То Стефанія вилку неправильно тримає, то руки погано миє, то в піску мажеться, то говорить голосно.
Мама своїми повчаннями псує з онукою стосунки, а потім просить, щоб я відпустила Стефанію з ночівлею.
— Мамо, ну ви ж не знаходите спільної мови постійно, як я її відпущу?
— Ну, що ти кажеш? Ми з Стефанією чудово ладнаємо. Вона ж моя єдина онука. А ви із зятем у кіно сходите, з друзями зустрітися з’явиться нагода, — заголосила мама.
Перший раз я погодилася – і всі мої грандіозні плани розсипалися одразу ж. Мама зателефонувала вже за годину. Бачите, Стефанія привіталася з таксистом. Чому я їй не пояснюю, що з чужими не можна спілкуватися? Так вона поводиться, як вихована дитина. Що тут поганого?
Через 40 хвилин пролунав повторний дзвінок – донька не хотіла їсти. Я вислухала лекцію про те, як я не правильно виховую дитину. Мовляв, вона візьметься за перевиховання, адже не можна перебирати їжею.
Потім я слухала, що донька розкидала іграшки, неправильно склала речі, погано почистила зуби і не хотіла слухати казку. Я вже хотіла їхати та забирати Стефанію додому, але чоловік переконав поїхати за донькою вранці.
Ранок почався рано — о 7-й ранку мама вже стояла на порозі з моєю донькою. О котрій вона її підняла, я навіть не уявляю.
Після цього випадку я зареклася більше залишати дитину з бабусею. Навіщо мені ці непорозуміння? Стефанія теж сказала, що почувалась у бабусі не надто добре, а кашу гречану з печінкою їсти вона не вміє узагалі.
Мама телефонує ледь не щодня. Просить відпустити з нею дитину погуляти. А я не хочу. Сказала, що віднні вона з онукою у мене на очах спілкується і все. Ніяких прогулянок і ночівель. Не розмовляє тепер зі мною. Але я стою на своєму і вважаю, що прийняла правильне рішення.
Головна картинка – pexels.
