Недоїдений пиріжок.
— Милий! — пролунав з кухні стривожений вигук. — Любий, що це означає!?
— Що? – Валера швиденько схопився з дивана і поспішив до дружини.
— Валеро, що це таке?! — Люба стояла в центрі кухні і показувала пальцем на стіл.
— Де? – не зрозумів чоловік.
— Що лежить на цій тарілці?
— Пиріжок. — знизав плечима Валера. — І що?
— Як це що? — Від образи у Люби затремтів голос.
— Люба, що трапилося? Я не розумію. — Валера справді не розумів, що могло так образити дружину.
— Ти що ніяк не второпаєш?! Сьогодні я спеціально для тебе приготувала твої улюблені пиріжки, а ти. Ти не зміг усе з’їсти?
— О, Господи. — вирвалось у чоловіка. — Ти мене налякала. Подумаєш — не доїв один пиріжок.
— Подумаєш?! — Дружина заплющила очі і сіла на стілець. — Значить так от? Подумаєш, так?
— Любочко, припини! Тобі не можна хвилюватися.
— Саме так, не можна, — схлипнула Люба. — Я приготувала всього шість пиріжків. Шість маленьких, скромненьких, худеньких. Хотіла тебе хоч трохи порадувати. Три з’їла сама, три залишила тобі. Лягла відпочити. Я мріяла, що коли ти прийдеш з роботи і побачиш пиріжки, ти зрадієш. А ти? Ти навіть не зміг доїсти.
– І що з цього? – Валера був вражений поведінкою дружини, але щосили намагався тримати себе в руках. — Що тут такого? Поясни!
— Як що? — Дружина приречено похитала головою. — Як що?! Ти у своєї матусі по десять пиріжків з’їдаєш за один раз. А моїми знехтував, так? Я в тебе що погана господиня, так?
— Ну, Любо. — Валера обережно погладив дружину по плечу. — Я був ситий, розумієш. Ну, не зміг я все з’їсти.
— Не зміг з’їсти три пиріжечки? — Люба підвела голову і сумно подивилася чоловікові у вічі. — Не бреши мені, Валеро, не треба. Я ж розумію. Вони тобі просто не сподобалися. А ти ж прийшов голодний. Міг би і все з’їсти. Але тобі не подобається, як я готую. Ти їж тільки мамину їжу, а мою. Господи, яка ж я недоріка.
— Мила, тобі не можна хвилюватися!
Люба почала гладити свій животик, що трохи округлився. — Ось так, малюче, твоя матуся не вміє готувати, — розмовляла вона зі своїм животом. — Як тобі не пощастило. Коли ти з’явишся, тобі доведеться жити з такою мамою.
— Ну, Любочко! – не витримав Валера. — Хочеш, я з’їм цей недоїдений пиріжок.
— Не хочу.
— Чому?!
— Тому що ти сказав «недоїдений» так наче він — недороблений. І я тепер відчуваю себе теж якоюсь недоробленою. Так, я в тебе — недороблена. Недороблена дружина. Мамочко, ну чому ти мене такою нна світ привела? Чому не навчила смачно готувати?
— Аааа! — Як лось під час гону завив Валера, схопив з тарілки пиріжок і запхав його в рот.
— Не смій цього робити! — злякано вигукнула Люба. — Припини! Ти ж не пережуєш.
Та вже було пізно. Витріщивши очі, Валера почав жувати пиріг і насилу з гучним звуком проковтнув його.
— Все, — через якийсь час, віддихавшись, пробурчав він. — Конфлікт вичерпано.
Люба, насупивши брови, ображено мовчала.
Валера ж підійшов до холодильника, відчинив його, витяг звідти великий пузатий пакет, і поклав його перед Любою.
— Ось…
— Що це? — Невдоволено запитала Люба.
— А це мамині пиріжки. Я по дорозі додому на хвилинку заскочив до мами в гості. Вона мені зателефонувала, попросила зайти. Мама хотіла порадувати тебе смакотою. Вона ж знає, як ти її випічку любиш. Але я, поки від неї до метро їхав, половину пакета вже з’їв. Прийшов додому, а тут і твої пиріжки лежать. Ну, я і їх теж. Але один, вибач, не зміг. Будеш мамині пиріжки?
— Ні. — невпевнено відповіла дружина, але її рука сама мимоволі потяглася до пакета.
Автор: A. Anisimov.
Фото ілюстративне.
