Не знаю, чи й зможу тепер її донькою називати. Не очікувала такого, що й казати. Ростили ми їх і різниці ніколи не робили, а вона он як повелась. І головне – дивиться ж у очі і каже: “Моє. Чому я маю сестрі щось віддавати? З якого такого дива?”.
У мене є дві дорослі доньки, от тільки батьки в них різні. Старша Руслана, з’явилась у мене в першому шлюбі. Їй нині 32. Перший чоловік мій був людиною дуже заможною. Я студенткою заміж вискочила. З родини я бідної, а тут кавалер на Мерседесі. Звісно, я погодилась на його пропозицію, та й батьки мої казали, що такий шанс упускати не потрібно.
От тільки сімейного життя я не мала. Павло мій був людиною складною і я не раз приїздила до батьків в сльозах. Але тато з мамою мене до чоловіка назад відправляли, мовляв, бачили очі, що брали. Отак ми сім років прожили, а потім я вже коли донька старшою стала, то мій чоловік сам з родини пішов до іншої.
Павло мені квартиру залишив і авто, але жити я не мала за що. Коли пішла на роботу, то познайомилась із Олексієм, він і став мені другим чоловіком. З ним у шлюбі я вже двадцять років живу, маємо спільну доньку Єву.
Доньок ми ростили як сестер рідних. Звісно, старша знала, що Олексій їй не тато рідний, але вони гано ладнали. Та й з Євою старша моя гарно завжди гралась. Якщо одній щось купували, то й іншій, жодної різниці не робили ми з чоловіком. А я завжди повторювала, що вони сестрички і повинні ділитись одна з одною.
Виросли наші дівчатка, заміж повиходили. На весілля старшої її тато рідний приїхав. Видно, що життя його добре помотало, але він нічого так, при грошах, солідний такий. Тоді він донці своїй ключі від авто презентував, а на словах передав, що його мама має для неї особливий дар і дуже просила, аби вона до неї приїхала. Вже пізніше ми дізнались, що мама мого чоловіка першого мала недугу, вже знала, що скоро в засвіти піде, от на мою доньку квартиру свою і переписала.
Молоді туди одразу ж після весілля і переїхали, досі там проживають. А потім свекрухи моєї колишньої не стало і вийшло так, що на цьому тлі тато і донька дуже зблизились. Чоловік мій перший ніколи дитиною своєю не цікавився, а тут прямо татусик року. Мені було трішки неприємно, що вона так легко його простила і спілкується так, ніби все життя разом були, але ж вона доросла, що я могла сказати?
А оце два місяці тому і чоловік мій колишній цей світ покинув. Усе, що мав, а мав він таки достатньо, він на доньку мою старшу переписав. Другий раз він так і не одружився, дітей окрім нашої не мав, то донька стане власницею одразу двох квартир і СТО з мийкою. Вона батькові останнім часом допомагала з чоловіком, то справу вони знають.
Як тільки я почула, що у доньки одразу тепер три квартири, то пішла до неї із пропозицією. Євочка ж моя менша, заміж вийшла також, але житла свого вони поки не мають – з нами живуть. От я і подумала, що буде чесно, якщо старша сестра з меншою поділиться. Хіба ж не справедливо? Нащо тоді родина?
Озвучила я все, а вона на мене дивиться здивовано і як засміється:
— Ні, ну ти оце зараз серйозно, мамо? Як ти це собі уявляєш? Може мені ще на блюдечко ключі покласти і на ремонт додати? Якщо розібратись, то й та квартира де ви всі нині мешкаєте мені належить. А ти просиш ще одну, але вже для Єви? Тобто для дорослої жінки і дорослого чоловіка я повинна такий подарунок зробити? Вибач, мамо, але то не ляльки з нашого дитинства, тут принцип “ділись бо то сестра” не діє.
Я повернулась додому пригнічена. Єва по моєму виразу обличчя все зрозуміла, вона аж сльозами вмилась. Мені так прикро стало. Я ж їм обом геть інші цінності прививала. Ми ж сім’я.
Не знаю, як після такого зі старшою спілкуватись. Може ще раз поговорити? Все ж вони сестри.
Таня К.
18,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
