fbpx

Не знаю, чи тобі відомо, але ж ми тепер у Херсоні живемо. – і замовк ніби очікуючи, що ж я скажу, – тут справа така. Ти ж новини дивишся? – і знову мовчить, чекає чогось, – Сестричко, у мене ж діти, – і знову мовчить

Брат згадав про моє існування несподівано і тільки ось зараз, коли у моєму житті все налагодилось, а раніше щось не бажав, навіть на дзвінок від мене відповідати. Але про все по порядку.

Різниця у віці у нас десять років, брат старший. Ні про яку дружбу в дитинстві навіть не йдеться. Сашко мав своє коло друзів по школі, спортивній секції, по двору. Потім Сашко одружився, привів у будинок молоду, гарну дружину, ненабагато старшу за мене.

Я було зраділа, що хоч з нею порозуміюся, але куди там, Ліза мене ігнорувала краще брата. З’явилась у них перша дитина, так мене навіть не підпустили на неї подивитися.

Через два роки несподівано на той світ наші батьки пішли. Не буду описувати, як, але нікому і ніколи такого не побажаю. Півроку я жила в якомусь паралельному світі, не розуміючи, де я і що я, а коли повернулася звідти, виявилося, що брат має намір розмінювати нашу квартиру.

Як я не благала його не робити цього, він тільки сердився і відмахувався від мене. Не повірите, але мені пощастило із ріелтором. який займався продажем нашої квартири. Він допоміг мені у придбанні однокімнатної квартири у хорошому районі. Єгор Семенович і досі мені, як тато, телефонує, ми до нього на гостину їздимо. Мої діти його кличуть дідусем, а він і не проти.

Я намагалась хоч якось родичатись із братом, але він навіть на дзвінки не відповідав. Зрозумівши, що нічого не змінити я прийняла цю ситуацію і відпустила. Потрібно розраховувати тільки на себе, нічого, прорвемося!

З братом я не спілкувалась останні п’ятнадцять років. За цей час я вже й заміж вийшла і діток двоє у мене підростає. Ту квартиру я продала з чоловіком, нині ми у будинку своєму живемо.

Аж тут – дзвінок від мого братика рідного. Через знайомих він дізнався мій номер і зателефонував. Намагався щось там про життя моє розпитувати. але я зрозуміла, що йому зовсім не цікаво все це, адже він мугикав не в попад. А потім сказав:

— Не знаю, чи тобі відомо, але ж ми тепер у Херсоні живемо. – і замовк ніби очікуючи, що ж я скажу, – тут справа така. Ти ж новини дивишся? – і знову мовчить, чекає чогось, – Сестричко, у мене ж діти, – і знову мовчить.

Я почала у слухавку кричати, що не чую його, говорила, що якісь проблеми зі зв’язком і вимкнула телефон. Серце калатало, а у вухах дзвеніло. звісно. я зрозуміла, чому він телефонує.

З чоловіком порадилась, він не проти. аби брат приїхав до нас із сім’єю. Проте остаточне рішення маю я приймати.

А  я? А я і не знаю, чи була ця людина мені колись братом. Він покинув мене у найтяжчий час, залишив без житла. Перед очима і досі його байдужий погляд.

Прийняти? А чи зможу я його бачити щоденно?

24,11,2022

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page