Не знаю чи вчинила б я інакше, якби тоді знала, чим усе обернеться. але нині маю величезні неприємності. Справа в тому, що десять років тому моя сестричка рідна залишилась без опіки матері моєї. Я тоді порадилась із чоловіком і забрала малу до себе. Не знали ми, чим все це може обернутись.
Мені більше пощастило, адже після того, як мій тато з мамою розлучився він мене до себе забрав. Тато, як і мама добряче за комір заливав, але у мене була прекрасна бабуся – татова мати. От вона мене і виростила і на ноги поставила і освіту хорошу дала. Те якою я є я завдячую лиш своїй бабуні Раї.
А мама моя про мене і не згадувала довгі роки. Я знала, що вона зловживає. що уже й з дому все винесла, знала, що інколи вона за розум бралась, але зривалась і знову все по колу. У моєму житті мама з’явилась уже коли я була заміжня.
Одного дня вона приїхала до мене у дім, але не сама – тримала за руку дівчинку. У нас відбулась дуже непроста розмова. Виявилось, що мама моя за роки такого життя надбала собі цілий букет недуг. За словами спеціалістів, мама моя протягнути зможе лиш пів року. От і приїхала вона до мене з моєю сестричкою, просила, аби я взяла її до себе.
Ми порадились з бабунею і свекрухою, адже рішення було не простим. Посиділи, поплакали і вирішили, що всі разом піднімемо дівчинку. Узявши чоловіка я поїхала за сестричкою.
Не знаю, чи зробила б це знову, якби знала, що саме мене очікує в майбутньому.
Сестра моя виявилась дівчинкою із дуже сильним, вольовим і незалежним характером. Не знаю чому, але неприємності почались із першого ж дня. Зо=рештою її зі школи виключили навіть місцевої, ми ї возили в інше село і то мали багато там ситуцій не хороших.
Чоловік мій і свекри дуже мені допомагали, підтримували. Коли нарешті Оля скінчила школу, ми думали, що перехідний вік позаду і ми можемо видихнути, проте даремно. Не встигла вона закінчити перший курс, як повідомила, що стане матусею. Хто татко вона так і не сказала, тож ми тепер виховуємо вже з чоловіком і “онучечку” трирічну Тоню.
Оля заміж вийшла рік тому. Майже одразу повідомила що при надії, а вже за пів року, приїхала з речами до нас – розлучилась. Що ми мали робити? Ну не виставиш же ти її з дому, правда? Чоловік сердився вже відкрито, говорив, що моя сестра не наша донька і ми вже все для неї зробили. Але що б він не казав, а в нашому домі зовсім скоро з’явився Максимко.
Тоді ми придбали нашій Олі окрему хату і туди вона переїхала з малими. Проте минає час і я бачу, що толку від того не буде ніякого. Малі частіше в нас, ніж із мамою.
Чоловік мій заявив, що все що потрібно і що від нього залежало для моєї сестри він зробив і більше навіть на порозі свого дому бачити її і малих не бажає.
Я його дуже розумію, але й покинути усе як є не можу. У домі нашому ні миру, ні спокою. Я спати спокійно не можу, все переживаю, чи Оля хоч у хаті напалила, чи їсти зварила. Розумію, що малим краще з нами буде, але й бачу, що чоловік проти буде.
Що ж мені робити? Підкажіть люди добрі, бо я не знаю просто як бути.
Людмила К.
07,02,2023.
Головна картинка ілюстративна.
