Не знаю, чи зможу узагалі після такого маминого вчинку її “мамою” називати. Мені просто у голові не вкладається, як вона могла от так вчинити з усіма нами. Та й онук? Вона ж його вибачила, все життя на руках носила, а тепер от таке втнула.
Мого тата не стало більше року тому. На початку весни ми із мамою вирішили, що вже час звільнити квартиру від його речей. Тато у нас був людиною запасливою і дуже акуратною. Все що міг у дім ніс. То в трикімнатній квартирі кожна тумбочка, поличка, чи шафка зайняті його інструментами.
Ми тоді три дні усе те в гараж виносили. Чоловік мій допомагав і ще й дивувався, чи сват мав три життя прожити. бо цвяхів, шурупчиків, болтиків, лампочок, якихось запасних частин ще до старих телевізорів, було стільки, що хоч зараз відкривай магазин.
Три дні ми все те виносили і вивозили в гараж. Троє дорослих людей виморились біля того всього. Добре, що чоловік мій допомагав, то все склали, а в квартирі залишили лиш найнеобхідніше.
Потім мама шафи почала звільняти. Речі батькові ми склали в сумки і відвезли до будинку старечого. Теж була чимало такого, що батько і не одягнув ні разу. Все на потім і на випадок особливий висіло.
У мене син одружується в наступному місяці. Невісточка моя майбутня при надії. Так ми вирішили, що молоді будуть жити у квартирі мами моєї. Вирішили, що вона мама молодим не помішає. Ну а що їй уже в шістдесят п’ять треба? Одна кімната її буде, а там хай молода сім’я хазяйнує.
Уявіть моє здивування коли мама моя заявила, що квартиру продала сусіду. Я дар мови втратила, думала, що вона пожартувала. Просто про це і мови не було, ми ж геть інше планували.
Коли я зрозуміла, що мама не жартує, запитала, а що вона буде робити з такою купою коштів. Може вона молодим вирішила квартиру у кращому районі придбати, а сама в село поїде жити до сестри своєї. Чогось я інших варіантів і не бачила, бо ж по-людськи, так і треба було б зробити. Ага?
Бачте, мама моя коли ми речі татові виносили врапт зрозуміла, що життя одне і вона його ніби й не жила. Їй тепер шкода, що вона в усьому собі відмовляла, ні гарних речей ніколи не мала, ні поїла смачного чого.
Каже мені:
— А що я з собою заберу? А нічого, ото лиш у чому положать… А я світу білого побачити хочу: море, гори, океан, на кораблі поплавати і в літаку політати. З сестрою поговорила, так вона зі мною їде. Певну суму в банк на старість нам я відклала, до тебе з рукою простягнутою не прийду. А ми з Поліною уже завтра їдемо у круїз на пів року. Так що, доню, чекай від мене фото.
Я аж сіла, голову в плечі втягнула від несподіванки такої. Як? Як вона могла з нами усіма от так вчинити? Мого сина вона виняньчила з самої появи на світ. Вона його за руку до школи водила, він у неї в квартироі виріс практично. І тепер вона от так вчинила. Я вже про себе мовчу, бо я без спадку нормального лишилась. І що тепер? Куди син мій із жінкою жити піде?
Я з мамою говорила вже і не раз, але вона мене не чує просто. Нині у неї нова робота – купує собі капелюшки, сарафани і взуття зручне, аби на екскурсії гуляти.
Як на неї вплинути, які слова підібрати, аби вона мене нарешті почула?
18,05,2023
Головна картинка ілюстративна.