Не знаю що мене спонукало вночі на літню кухню зайти, але побачене мене глибоко вразило. Вертілась вночі зі сторони в сторону, а зранку пішла в селі магазину шукати, аби купити рушників собі і дітям. І все б нічого, та коли побачила свекруха обновку, то була глибоко ображена: “А наші чим не такі?”.
Найбільшою мрією у нас із чоловіком було власне житло. Не потрібна нам була ні столиця, ні велике яке місто, влаштовував і Умань рідний, однак і тут ціни пристойні.
Аби швидше уже з орендованих квартир у свої стіни перебратись їздили ми з Михайлом по світу. Де тільки ми не працювали. І в Фінляндії горошок збирали і спаржу в Англії і ту трускавку в Польщі. Напередодні 22 року, таки придбали собі двокімнатну квартиру. Район хороший, довкола зелено і транспортна розв’язка поруч.
От тільки на ремонт поки не маємо. Вирішили квартиру поки здати, пожити у свекрів, а гроші на купку складати усі, аби потім зробити хороший ремонт. Чоловік працює, як і я, тож мали б за два роки вже достатньо наскладати.
Так от, ми зараз у свекрухи живемо в селі. Хатка у них не велика, всього дві кімнати. Готують вони все у літній кухні, не надто зручно звісно, але люди так життя прожили.
Зручності усі на вулиці поки. Ми з чоловіком почали для зручності батьків, тай своєї, добудовувати вбиральню, але поки лиш стіни звели і дах зробили, все ж грошей потрібно дуже багато, нині нічого дешевого немає.
Отже, величезний таз, то у нас і ванна і басейн. Особливо не зручно взимку, адже доводиться після вечірніх процедур бігти із літньої кухні в хату, але ще раз кажу, я не жаліюсь, люди так життя прожили і нічого дивного в тому не бачать.
Того дня ми тушонку закривали, прокрутились допізна. Я пішла дітей вкладати, а свекруха ще посуд домивала у літній кухні. Я трішки з малими закуняла, а коли зрозуміла, що повинна мамі допомагати а не спати оце – побігла в кухню.
Зайшла я тієї миті, як свекруха з тазику воду виливала після того, як ноги вимила. І все б нічого, але ногами вона стояла на рушникові, який щойно висів на стіні і куди ми обличчя втирали.
У мене дар мови відняло просто, аж сльози на очі повиходили. А вона добре втерши ноги звичним рухом кинула той рушник у пралку.
Нічого я не стала говорити, але спати вночі не могла все мені перед очима та картина стояла. Наступного ранку пішла у магазин сільський і придбала для своєї родини рушники окремі. Кожному свого кольору і для рук, і для обличчя, і для ніг. Кожному окремий.
— Ну і як то буде? – ображено протягнула свекруха.- У нас на стіні прямо виставка буде рушників. Вас четверо, та нас двоє, та до рук лиця і ніг окреме кожному. А той що висів раніше, чим тобі не догодив? Рік все було гаразд, а тут прямо от так раз і вже вони панами стали.
І знаєте, через ті рушники у нас стосунки псуватись почали і з чоловіком із свекрухою. Чоловік бачить, що мамі неприємне те, що я зробила, просить познімати ті рушники і маму його не ображати. А коли я розповіла чому саме так зробила, він лиш посміявся:
— Так він же випереться. У чім річ узагалі?
А от мені неприємно і все тут. Я не можу через себе переступити і навіть руки у рушник свекрухи витерти, адже перед очима ота картина.
Для себе вирішила – хай ображаються не балакають зі мною, але від свого не відступлю і крапка.
Ну хіба ж я не права?
21,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
