Нелі було 35 років і жодного разу думки про заміжжя її не відвідували. Ні, один раз відвідала така думка, в 16 років на весіллі старшої сестри, але тільки через красиву сукню.
З чоловіками Неля зустрічалася, не відразу з декількома, а по одному. Стосунки зазвичай тривали не більше 2-х років. Спочатку здавалося, що можна і заміж вийти, але не було коли: їздили відпочивати, ходили в кіно, на концерти, в гості. А потім ставало все нудніше і нудніше, чоловік ставав дедалі менш активним, лежав на дивані, сидів в інтернеті і ставало ясно, що це він може робити і один, а Нелі було простіше харчуватися в кафе і вдома нічого не готувати, але чоловіки чомусь обожнювали домашню їжу. Напевно, з вредності, аби змусити свою жінку стояти біля плити. Побут і домашні клопоти Неля не любила, м’яко кажучи.
У міру дорослішання Неля вже на початку стосунків знала, що весілля не буде і просто насолоджувалася моментом.
Звісно, подруги Нелі не вірили: як можна заміж не хотіти!? А діти? Про дітей Неля думала, але не в контексті заміжжя, а абстрактно. Не може дитина бути єдиною підставою для шлюбу.
Якось в гостях познайомилася Неля з Марком. Всі називали його Мариком.
Чоловіком він був цікавим, в Неліному смаку. Стали зустрічатися. Поїздки, кіно – все як завжди. Неля до Марика переїхала (вона принципово не селила чоловіків у себе: потім легше з’їхати, ніж виганяти).
І як не дивно, Марик Нелі все не набридав і не набридав: по-перше чоловік не був зациклений на їжі, часто готував сам, але якось без напруги, між ділом. По-друге Марик обожнював робити всякі сюрпризи: міг зателефонувати і сказати, що на роботі затримується допізна, а через хвилину увійти в квартиру з квітами або провівши Нелю в ділову поїздку і посадивши її на поїзд, зустрічав її в місті прибуття, потайки взявши квиток в інший вагон того ж поїзда. Фантазія Марика була невичерпною.
Неля не розуміла, чи любить вона Марика, просто з ним було добре.
І ось одного разу Марик потрапив в автомобільну пригоду, залишився живий, але проблеми були складні. Неля їздила до Марика в лікарню, потім доглядала за ним вдома. Її абсолютно не напружували приготування та інші домашні клопоти, які вона завжди так не любила. І зрозуміла Неля, що любить Марика, але не любов’ю кішки, а любов’ю-жалістю, жалю не ганебного, а доброю, світлою, спорідненою.
Через рік Марик остаточно став на ноги і пара одружилася. Любов-жалість в Нелі не минула. Їй тепер завжди хотілося доглядати за Мариком, готувати для нього, робити його життя легшим.
Все-таки якась різна, ця любов…
(Наталія Baрська. “Шкодую, значить люблю”. Побутова іронічна проза).
Фото ілюстративне.
