fbpx
Без категорії
Нещодавно, коли хлопчик разом із бабусею скуповувалися в місті, старенька просто на вулиці раптом потягла його до якогось незнaйомого чоловіка: «Осьдечки твій батько! Спитай у нього, чому він вас із матір’ю кинув!». Чоловік нервово озирнувся і перейшов на інший бік вулиці, не сказавши ні слова. А хлопчик почувався кепсько!

Хлопчик сидів тихо і нудьгував. Його пригнiчувало все: незручний новий костюм із краваткою-метеликом, метушня маминих подруг навколо іменинниці тітки Валі, те, що від мами так по-чужому пахне і вона якось дивно сміється. Але найбільше хлопчик ніяковів від сусідства дядька Володі. Хлопчик побоювався молодих чоловіків. Інше діло старші — такі затишні й зрозумілі, як його дідусь.

Нещодавно, коли хлопчик разом із бабусею скуповувалися в місті, старенька просто на вулиці раптом потягла його до якогось незнaйомого чоловіка: «Осьдечки твій батько! Спитай у нього, чому він вас із матір’ю кинув!». Чоловік нервово озирнувся і перейшов на інший бік вулиці, не сказавши ні слова. А хлопчик почувався кепсько! Навіть тоді, коли вихователька в дитячому садку при всіх сказала, що він найгірше від усіх написав букви, йому було не так ніяково…

Потім удома був cкандал. «Ти, Надько, зовсім розум втpатила — від аліментів відмовилася! За що жити будете?» — лаялася бабуся. Мама плaкала. А хлопчик думав, що від незнайoмих чоловіків самі лише неприємності.

… Він статечно сидів на тому дні народженні, намагаючись навіть не дивитися на дядька Володю. Але ось що бентежило — дядько Володя йому подобався! Подобалися його жарти, його щирість, він здавався… своїм. І тому, коли той сказав: «Давай принесемо дамам бутерброди!», хлопчик прояснів і відповів: «Давай!».

Потім вони бігли до скляної зупинки, поспішали, аби встигнути на останній автобус до їхнього приміського селища. Бігли містом, засипаним березневим снігом. І дядько Володя грався із ними в сніжки. А мама сміялася… На її віях і святковій зачісці іскрилися надзвичайно гарні сніжинки. І не хотілося додому…

«Малий, у тебе найкрасивіша мама на світі, можна я вас із нею кудись запрошу?». Звичайно ж, можна! Адже так не повинно бути, що вони діждуться свого рейсу — і все…

На автобус таки спізнилися. Але дядя Володя сказав, що то не проблема. Невдовзі викликане ним таксі мчало їх додому. І хлопчику хотілося, щоб та дорога не закінчувалася ніколи. Коли прощалися біля воріт, він прошепотів: «Приходь до нас у гості!». Дядя Володя усміхнувся й так само тихо пообіцяв: «Добре…»

Він прийшов. Потім ще і ще. І, здавалося, з його появою їхній дім й узагалі життя наповнились чимсь дуже важливим. Дядько Володя приносив квіти. Перші проліски, потім конвалії, тюльпани, півонії. Мама всміхалася, і теж ставала схожою на велику красиву квітку …

І було абсолютно не зрозуміло, як вони жили раніше без цього незвичайного дядька Володі? Він учив хлопчика грати у футбол, плавати, не боятися забіяки Петька із сусідньої вулиці. А на день народження дядько Володя подарував хлопчикові акваріум із граціозною блискучою рибкою: «Ось дивись, це справжня золота рибка. Якщо її гарненько попросити, вона виконає твоє бажання!». Він розгубився — що ж попросити у рибки: велосипед, м’яч?..

Увечері, коли після галасливого дня народження в домі всі вляглися, хлопчик тихо підійшов до підвіконня, на якому стояв акваріум. Серед химерних водоростей поважно плавала рибка. Він постукав об холодний лід її дому, і, коли чарівниця припливла, загадав найзаповітніше своє бажання. Ні, зовсім не про м’яч і не про велосипед. «Хочу, щоб дядько Володя завжди-завжди був із нами, і тоді мама всміхатиметься і ніколи не плакатиме». Рибка сяяла у відбитому в акваріумі синьому вечорі і, здавалося, розуміла кожне слово малюка…

Автор – Ірина БЕРЕЗОВСЬКА, Полтавська область.

За матеріалами – Українське Слово.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook