Нещодавно я стала активно допомагати братові тата, своєму дядьку. А моя мама та вітчим, коли дізналися про це, дуже невдоволені. Вони так прямо й заявили, що я допомагати мала не дядькові, а їм, бо виростили мене вони, а не хтось інший.
Мого тата не стало давно. Мені ще не було п’яти років. Мама кілька років переживала, але потім знову вийшла заміж. З восьми років мене виховував вітчим Сергій. Мамі дуже хотілося, щоб я називала його “татом”, але я так і не змогла цього зробити. Хоча вітчим ніколи не чіпав мене, але й не балував.
Зате, постійно дорікав мені то купленою курткою, яку я забруднила, то їжею, яку я взяла з холодильника. Мені завжди здавалося, що в будинку я нікому не потрібна. І мама ніколи за мене не заступалася. Вона думала, що Сергій піде, а заробляв він набагато більше, ніж вона. І її влаштовувало це, бо її якраз він одягав, вони їздили відпочивати, а мене залишали іншим родичам. Було дуже прикро, але сказати щось у дитинстві я не могла.
Часто мені доводилося чути, як вітчим каже, що я дуже дорого йому обходжуся. Я не могла зрозуміти, чому він так каже. Адже я швидко звикла, що нових речей у мене не буде, взуття я доношуватиму, підклеюватиму, підшиватиму, але не особливо дочекаюся нового. Я намагалася нічого не просити, коли у школі збирали на фотографії, їздили на екскурсії. Якось завжди відмовлялася. Навіть на випускний могла б не піти, якби не дядько Олексій, татків брат.
З шостого класу мене стали регулярно брати на канікули до себе бабуся та дядько. До цього мене не завжди до них відпускали, тільки коли вітчим та мама їхали у відпустку. А потім я сама почала туди їздити. І дуже хотіла б жити з бабусею та дядьком. Але мама не хотіла мене відпускати до них. Я вже тоді розуміла, що мамі було б просто неприємно потім слухати від знайомих, що вона віддала рідну дочку родичам.
І в дев’ятому класі я точно вирішила, що житиму у дядька та бабусі. Я хотіла вступити до училища, щоб була можливість здобути професію і не залежати від мами та вітчима. І поїхала від них після вступу. А на випускний мені дав гроші дядько. Я стала жити з бабусею та дядьком, а з мамою спілкуватися лише телефоном. Після училища вдалося вступити до університету. І я вважаю, що закінчила його лише завдяки допомозі бабусі та дядька. Мама з вітчимом мені тоді не допомагали.
Я влаштувалася на роботу, стала сама допомагати дядькові та бабусі, але бабусі раптово не стало. Заповіту не було, але її квартиру мені віддав дядько. Він жив тоді у домі дружини у своїх дітей. Тож дядько допоміг мені і з житлом.
Мені вже тридцять три роки, я заміжня, є своя справа, дохід отримую непоганий. І від щирого серця допомагаю сім’ї дядька. Ми завжди приїжджаємо з чоловіком до нього у гості. Мені дуже подобається спілкуватися зі своїми племінниками. Мені здається, що вони люблять мене. А ось з мамою та вітчимом останнім часом стосунки зовсім розладналися.
Я багато разів намагалася запрошувати їх до себе, щоб налагодити нормальні відносини, але мама завжди знаходила якісь відмовки. Приїхала вона до мене лише один раз, сиділа з похмурим обличчям і майже не розмовляла.
А в сім’ї дядька всі ставляться до мене і мого чоловіка добре. Я дуже щаслива, що тепер можу хоча б частково віддячити дядькові за все, що він зробив для мене. Якби не його підтримка у важкий для мене період, і добра і жива участь моєї бабусі, мені довелося б дуже не солодко. Напевно, я навіть не змогла б вибратися з того стану, в якому перебувала довгі роки.
Вийшло зробити ремонт у будинку дядька, два літа я купую їхній сім’ї путівки на море. Намагаюся при цьому обставити все так, щоб дядько не відчував себе винним мені.
Мама ж гори з місця зрушити готова, аби я лиш фінансовий потік у їхній бік перенаправила. Неодноразово вона і з дядьком говорила, аби він мав совість і не користався чиєюсь добротою:
— Я її годувала. Я її виростила. Мені вона допомагати повинна.
А нещодавно мама сказала, щоб я обирала між нею і сім’єю дядька. Мовляв, вона не може більше такого витримувати і хай краще у неї дитини не буде узагалі, ніж от таке ставлення буде.
Я розгубилась. Так, у житті не все у нас гладко було, але вона моя мама. Але з іншого боку, саме дядько врятував мене. Його сім’я і він тепер мій рід, моя кам’яна стіна.
Головна картинка – pexels.
