Ми із чоловіком двадцять років прожили у шлюбі. Жили дружно, весело, але зайвих грошей у сім’ї ніколи не було. Я працюю кухарем у шкільній їдальні, а Сергій там же вчителем трудового навчання.
Колись із допомогою батьків, змогли разом купити невелику двокімнатну квартиру, в ній і мешкаємо тепер уже з трьома дітьми.
Старша дочка Оля у нас студентка, зустрічалася з непоганим хлопцем Макаром, також студентом. Видно, що молоді люди кохають одне одного та мріють про весілля.
Другий син Тимур навчається у восьмому класі, а молодша улюблениця Ангелінонька пішла лише до першого класу. Звичайно, було тісно, але про це особливо не замислювалися, оскільки всі любили одне одного і розуміли, що поки доведеться потерпіти, а потім, можливо, щось зміниться.
І ось дещо змінилося. Пішла у засвіти двоюрідна бабуся моя і залишила мені свою невелику квартиру в центрі міста.
Житло не “першої свіжості” і потребує косметичного ремонту, але це було дороге майно, яке несподівано стало нашою власністю. Але замість радості породило купу суперечок.
Чоловік уже місяць щодня мене запитує, що я надумала робити із квартирою. Я ж хочу віддати її старшій донці. Вона вже доросла, не сьогодні – завтра вирішить заміж вийти, а де їм жити? Нам хоч трохи батьки допомогли, а ми не зможемо допомогти їм перший внесок на іпотеку зібрати. Грошей і так на найнеобхідніше не вистачає.
Тут же чоловік мій починає висловлювати своє невдоволення. Він не хоче віддавати житло лиш одній дитині. запитує у мене, що потім менші скажуть? Виходить, що все для старшої, а їм двом любов і “підтримка”?.
А я йому знову про старшу доньку. Уяви , мовляв. яка вона буде щаслива? Їм одразу ж є де жити, гроші зможуть відкладати, а не те, що ми з тобою скільки микалися, у всьому собі відмовляли… Та й зараз нічого зайвого дозволити не можемо. На всьому я заощаджую вічно в штопаних колготках ходжу. Пальто ношу вже шосту зиму, давно настав час щось нове прикупити.
Тут, зазвичай, уже чоловік не витримує і переходить на ультразвук. Він доводить, що ліпше продати і хоч по крихті, а усім трьом порівну кошти розділити. Аби до нас тоді не було ніяких питань від дітей наших.
І не було того житла жили ми тихо і мирно, а з’явилось, то ніби й радість, а її немає.
Ну скажіть, хіба подякують нам діти за тих кілька тисяч зелених, за які вони ніякого житла придбати не зможуть. Хіба ж не краще одній дитині квартиру подарувати, аби хоч хтось із трьох мав дах над головою?
А ви б як учинили на нашому місці?
08,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
