Нещодавно у онука мого був день народження. маленький він у нас іще, всього рочок був, але ми влаштували справжнє свято. Гостей було дуже багато, адже одних лиш кумів восьмеро, а ще родичі і друзі. Але справжньою “родзинкою” свята став “подарунок” від сватів моїх.
Батьки невістки досить забезпечені люди, у них кілька квартир, у кожного своя машина. Ми ж із чоловіком хоч і живемо скромно, але намагаємось допомагати нашій доні чим тільки можемо.
А це вони нещодавно відзначали День Народження онука нашого єдиного, йому був один рік.
Запросили гостей у кафе були і батьки невістки, і мої родичі були. Усе прикрасили, замовили дорогі страви. І торт був на замовлення і зона для фото дуже дорога, але справді гарна. Хоч дитина і маленька, не розуміє ще що за свято, але все ж таки зробили все на найвищому рівні.
Ми з чоловіком десять тисяч дали донці, аби та все оплатила. Зять брати гроші не хотів, але зрештою зізхнався, що наша допомога дуже доречна, хоч йому і соромно. Окрім тих грошей ми ще й волосипед для онука придбали сучасний. Його розкласти можна і онук там зможе навіть спатки.
Родичі мої прийшли з величезною купи подарунків, великий ведмідь, машинки, всякі розвивалки, одяг малюкові.
Я, чесно, дуже здивувалася такій кількості подарунків від матері моєї і сестри. У них не надто з грошима все розкішно. Чоловік покинув мою сестру, вона сама виховує двох діток. Але все ж таки дитині подарували багато всього!
Але справжньою “родзинкою” стала поява свекрів моїх. Ні іграшок, ні подарунків нічого не було. Вони зайшли, привітали, пояснили що на кілька хвилин забігли і справді розвернулись і пішли. Єдиний онук і так?
Донька моя каже, що давно звикла до таких свекрів. Мовляв, вони і нажили усього так багато, бо кожну копійку рахують і навіть продукти купують найдешевші.
А мені дуже прикро. то моя родина собі в чомусь відмовила, а подарунки он які хороші придбала, а свекри навіть машинку найдешевшу пошкодцували.
Думаю, треба їм зателефонувати, поговорити. Може розкрию цім людям очі. ну справді, хто ж так поводиться, а?
25,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся