fbpx
Історії з життя
Несподівано пролунав дзвінок. Тимофій здивувався, бо нікого у гості не чекав: – Племіннику, ти що, не радий? На порозі він побачив свою тітку Машу та не одну а в компанії дядька і величезної сумки речей

Дзвінок у дверях розбудив Тимофія. Поруч почала прокидатися дружина:

– Спи, люба, я відчиню, – промовив він, починаючи йти до дверей. – Кого це принесло серед ночі? Іду, я вже йду!

На порозі стояла тітка Маша з величезною сумкою в руках. За її спиною переминався чоловік, дядько Гена.

– Племіннику, дорогенький! – голосно вимовила вона – Ти що не радий? Нумо, хутчіш обійми свою тітку! – почала щосили обіймати Тимофія.

–  От і скінчилося спокійне життя! – з сумом подумав він, заносячи сумки в передпокій.

Решта ночі минула в турботах. На дивані тітка спати не захотіла. Він для неї виявився не зручним.

– Ти б мене ще на розкладачку поклав! – нарікала вона.

Дружина Юля, ніяк не могла збагнути, що це тут відбувається. Тітка ще й години в їхньому будинку не провела, а примудрилася перевернути все з ніг на голову. Нарешті всі заспокоїлися і вляглися. Тимофій з дружиною на дивані, а тітка Маша з дядьком на їхньому ліжку.

– Вони до нас надовго. – прошепотіла йому вранці дружина на кухні, ставлячи перед ним сніданок.

– Не знаю, що тобі казати. Увечері після роботи запитаю.

– Тимофію, я з ними сама не витримаю довго. Прийдеш раніше з роботи, добре?!

Увечері його чекав накритий стіл.

– Проходь, Тимофію, відсвяткуємо зустріч!- покликала його тітка.

– Як добре, що ти прийшов. – прошепотіла Юля.

Всі розсілися за стіл.

– Тітка Маша, ви надовго до нас? – дипломатично запитав Тимофій.

– Ти що, нам не радий? Подивись, Гено, ми йому вже не потрібні! – напів-жартома звернулась вона до чоловіка.

– Та що ви таке говорите! Як так можна, гостюйте скільки потрібно. – заспокоював він.

– Ми, Тимофію до вас назавжди. Квартиру свою ми продали, тому вирішили приїхати до вас. Адже піти нам більше нікуди, ти в нас єдиний родич і на вулицю точно не виженеш. Скільки нам ще залишилось? – у тітки покотилася сльоза.

Тимофій від несподіванки відкрив рот, а Юля – швидко покинула кімнату. За столом запанувала тиша. Тільки дядько Гена спокійно доїдав свій салат.

– А ти чого мовчиш Гено, скажи щось. Скільки вже можна їсти? – знову тітка до чоловіка звернулась.

– Я с тобою цілком згоден. – підвівши очі вимовив він.

— Я за нього все життя все вирішую, а він лиш погоджується. – поскаржилась вона Тимофію.

– Ти не проти, племіннику? – перепитала вона.

– Живіть скільки вам завгодно. – відповів він.

Юля за дверима схлипнула. Тимофій без апетиту дзьобав салат, а от родичі не соромилися.

Тітка наївшись відкинулася на спинку стільця і сказала:

– Ох і наїлася ж я. Племінничку, клич свою дружину, пожартувала я. Ми до сімейного приїхали, приблизно на три дні, можливо трохи більше. Але ти молодець! Бачу, що лячно тобі стало, але виду не подаєш. Я тобі за це дуже вдячна, що не забуваєш своїх рідних. Як мене не стане, то квартиру відразу тобі віддам, бо дітей у нас немає. Отже ти єдиний спадкоємець.

Такого полегшення Тимофій не очікував, тому весело відповів:

– Ну що ви, тітонько, живіть багато років.

Через тиждень вони проводжали тітку з дядьком. За цей тиждень дружина перетворилася на маленьку дитину, яка постійно плаче. Тітці Маші було все не до ладу: то суп не такий, то котлети зажарені, то не так випрала, то не правильно підлогу помила.

Тільки но за родичами зачинилися двері, Юля від радості затанцювала.

– Сподіваюся вони більше не приїдуть? – з надією запитала вона.

– Не знаю. Тітці Маші у нас, здається сподобалося.

Наступного ранку по квартирі знову пролунав дзвінок.

– Ой, лишенько! – підскочив Тимофій. – Що, знову?

Але це був всього лиш будильник. Тимофій з полегшенням зітхнув встаючи з ліжка. Попереду його чекав чудовий день.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page