– А що твій чоловік любить на вечерю? – запитав жіночий голос.
– Ви помилилися номером, – Соломія подумки усміхнулася, що чиясь дружина хоче скористатися досвідом іншої. Та не встигла вона ще покласти слухавку, як телефон озвався знову. «Хоче вибачитися», – подумала Соломія і вже готова була сказати: «Нічого, буває».
– Ні, Соломіє, не помилилася. Порадь, що приготувати твоєму чоловікові на вечерю.
– Ви хто? Культурні люди спочатку називають себе, перш ніж розпочати розмову, – намагаючись бути стриманою, підкреслено ввічливо зауважила Соля.
– А ти з першого разу не здогадалася? – захіхікало в телефоні.
– Зовсім забула, що Ігор Дмитрович мав найняти особистого кухаря, бо в нього проблеми з травленням. Але він не терпить таких невихованих, тому вас звільнено, – голос Соломії на останніх словах ледь не затремтів від хвилювання.
Щоб оговтатися від неприємної розмови і поміркувати, що відбувається, Соля вимкнула телефон, щоб та зухвала особа її більше не діставала.
– Спокійно! – наказала сама собі, – не ведися на чийсь недолугий жарт чи розіграш. Якщо б навіть було правдою, що чоловік зраджує, то навіщо йому давати мій номер своїй коханці? Але ж і я мудра, наплела зопалу про особистого кухаря та проблеми зі здоров’ям мого благовірного.
Ще недавно сповнена енергії Соломія враз стала якоюсь знесиленою, бажання наводити лад у квартирі зникло. Не повернув бадьорості контрастний душ, тож вона вирішила лягти в ліжко й помоніторити соціальні мережі. Соля ввімкнула телефон, пропущених дзвінків не було. Вранці вона відвезла 14-річного син та 10-річну дочку в село до чоловікових батьків на осінні канікули, потім вона з ними зідзвонювалася, в обідню пору зателефонував чоловік, що вже кілька днів перебував у відрядженні, питав, як вони.
Не побачивши нічого цікавого в спільнотах, Соломія стала переглядати світлини, завантажені в галерею. Ось їхнє весільне фото, відтоді минуло п’ятнадцять років. На цій світлині Ігор зустрічає з пологового її та маленького Дмитрика, а на цій – чоловік з синочком зустрічають маму і сестричку Даринку. Шкільні фотографії їхніх дітей-розумників, дні народження всіх. Невже між нею та чоловіком десь чорна кішка пробігла? Чи це криза середнього віку в її благовірного? Що робити, якщо він закохався? Боротися за нього чи просто відпустити? Вона – жінка самодостатня, має роботу, гарну зарплату, без чоловіка не пропаде. Трішки поплаче й засумує. Але життя триває, є діти, тож є для кого жити.
– Ой, діти! Вони ж сумуватимуть без тата, – вголос зітхнула Соля, – люблять вони його дуже. Що ж робити, якщо він розлучитися захоче й піти до нової дружини?
Тривожні думки не давали заснути. А треба ж виспатися, щоб вранці на свіжу голову спокійно вирішити, як поводитися, коли чоловік приїде, та яким чином дізнатися правду. Адже ніщо не віщувало таких прикрощей.
– Ану, без паніки! – наказала сама собі Соломія, – навіщо я себе накручую. Такого з нами не може бути, бо такого не може бути. Все, зараз заварю собі чай з меліси й м’яти, і спати, спати, спати.
Хоч сон втікав, в голову лізли думки, що вона робила не так, чи була уважною дружиною, чи не помічала якоїсь переміни в чоловікові. Соля перемкнула тривожні роздуми на приємні спогади. Ох, як багато їх було за ці півтора десятки, відколи вони побралися.
Познайомилися, коли навчалися у великому місті. Він закінчив навчання і запропонував їй руку й серце. Вони сподобалися їхнім батькам. Після весілля він влаштувався на роботу в райцентрі. Вона через рік поїхала за місцем роботи чоловіка. Свекор посприяв їй влаштуватися в бухгалтерію відділу освіти. Адже він був відомою в районі людиною – головою сільради.
В їхнього подружжя життя протікало спокійно, легко й цікаво. Щоліта гостювали то в його, то в її батьків, що також мешкали в селі, допомагали в господарстві, натомість були забезпечені м’ясом, овочами й фруктами на цілу зиму. Кілька разів відпочивали з дітьми за кордоном. Вони не мали часу на суперечки, так як більшість часу були на роботі, діти в садочку й школі, на різних гуртках. Щовечора вони цікавилися справами сина й доньки, допомагали їм з уроками. Коли дітвора засинала, вдвох переглядали цікавий фільм, а на сон грядущий полюбляли читати романи: він – історичні, вона – про кохання. Залишалося тільки Богу дякувати за любов і достаток в родині.
Засинала Соля вже зовсім спокійною і врівноваженою, але цілу ніч їй верзлося щось тривожне, що – згадати не могла, та неприємні відчуття не покидали цілий день. На роботі їй здалося, що на неї якось не так поглядають, ніби про неї щось знають. Під час обідньої перерви зателефонувала дітям, свекрам, чоловікові. Все, як завжди, нема за що зачепитися, що мати потім чим тривожитися.
Та ввечері після роботи її чекав сюрприз. Телефонував Ігор, щоб повідомити за класикою жанру дві новини: гарну й не дуже.
– Почну з гарної, хоч не знаю, чи вона тобі сподобається, – в голосі чоловіка відчувалася невпевненість, – мені запропонували очолити РЕМ в сусідньому районі. Я погодився.
– Вітаю з підвищенням. Переїдемо в інше місто.
– Ти не спіши з переїздом. Хочу попрацювати сам, без сім’ї, розібратися, що до чого, – якимсь здавленим голосом сказав Ігор, – це і є та не зовсім гарна новина.
Соломію неприємно вразило не саме рішення чоловіка, а те, що він явно щось не договорював.
– Та чому ж, і ця новина гарна, головне, щоб ти харчувався добре і вчасно.
– Не переживай. Тут недалеко гарна їдальня, смачно готують.
Наступного дня Соломія зателефонувала свекрусі, що приїде забрати дітей, бо їй, мовляв дуже скучно без них.
– Та зачекай Ігоря, приїдете вдвох із ним, – просила свекруха.
Коли Соломія сказала, що Ігор працювати в іншому районі, жінка здивувалася, що син їм нічого не казав, і переконала невістку залишити внуків ще на кілька днів.
Ледве витримавши ще день, Соломія без попередження таки поїхала до свекрів. Вони обоє винувато ховали очі.
– Де діти? – Соломія відчула щось недобре.
– Ігор забрав. Сказав нам, що зустрів іншу жінку, вона від нього матиме дитя, житиме в її будинку, – понуро відповів свекор, – вибач нас, дочко, за сина.
Соломія зразу ж набрала Ігоря:
– Вітаю з новою родиною, але дітям в понеділок до школи.
– Якщо ти вже все знаєш, то підготуй документи. Хочу перевести їх до місцевої школи. Буде суд, то залишить дітей зі мною, бо в мене значно вищі доходи, – в його голосі відчувалася зухвалість.
– Це ми ще побачимо.
Суд розірвав їхні стосунки, але місце проживання доньки залишив із батьком із мотивів кращого матеріального й фінансового становища. Дмитрик відмовився проживати в татовій родині, за що Ігор назвав його зрадником. Щосуботи Соломія із сином їхали в інше місто, щоб побачитися з Даринкою. Дівчинка сказала, що в татової дружини народилася дочка.
– Сестричка, – вихопилося в Соломії.
– Вона мені не сестра. Мамо, я до тебе хочу. Скучаю за Дмитриком. А вони мене не люблять.
В Соломії стискалося серце від душевного переживання. Вона вирішила звернутися до юриста.
– Солю, невже це ти? – почувся голос за її спиною. – Яка проблема тебе привела сюди?
Це був її односелець Роман, на кілька років старший за неї. Розговорилися. Він пообіцяв допомогти. Але вагомих аргументів, щоб суд зміг визначити місце проживання доньки з мамою, поки не знаходив. Чоловік розповів про себе: вже вдівець, син дорослий, одружений. Кілька таких зустрічей в кабінеті, і Роман несподівано запропонував: «Давай підемо на каву», а кав’ярні так само несподівано сказав: «Соломіє, виходь за мене заміж, заради твоєї донечки. Я – чоловік не бідніший за твого колишнього, тож перевага буде на твоєму боці. Добре подумай і напишемо заяву до суду».
Вдома Соломія все розповіла Дмитрикові.
– То познайом мене з ним, мамо.
Синові сподобався мамин адвокат. Соломія також почала відчувати до нього симпатію. Після оформлення шлюбу нове подружжя звернулося з позовною заявою до суду. Згідно рішення тепер Ігор міг бачитися з дітьми у визначені дні. Але через надмірну зайнятість на новій посаді не бачився з ними місяцями.
