fbpx

Невістка мене двічі перехитрила і от тепер я сиджу, і думаю, що я маю робити, бо єдиного сина я втрачати не хочу.

Коли Микита познайомив мене з цією Софією, то не треба було мати третє око аби зрозуміти, що дівчина просто так від нього не відчепиться, адже хлопець з квартирою, а їм тільки того й треба.

Як я сина вмовляла, як я просила, але він таки на ній оженився.

– Добре, вже ти зробив так, то вже хоч у мене першу пору живіть, – сказала я, адже у нас трикімнатна квартира і місця повно.

Розумієте, я ж знаю, які тепер ціни на житло, у Микита молодий хлопчина і як він заробить на оренду? Та й вона теж не отримує тисячі. І отак будуть обоє лиш на оренду житла працювати?

Софія дуже неохоче погодилася. А от син зрадів, бо як-не-як, наскладають трохи на власне житло, як вже хочуть бути аж такі самостійні.

І тут почалося таке, що я просто не знала, як мені себе вести. Адже кожне моє слово було Софією перекручене і донесене до Микити, їй не можна було зробити зауваження, бо це одразу трактувалося, як кінець світу.

Вони у мене й тижня не пожили, як вона мені сина з теплого і комфортного місця і в орендовану. Але й там не було Микиті з медом, бо ж Софія де вміє готувати? То тільки голова задерта вгору, коли я намагалася її навчити, як мій син любить приготоване. Вона ж усе знала, а тут бачте, нічого, окрім купованого вона приготувати не може і то навіть ті вареники у неї виходять суцільною заліпухою.

Син приходить до мене поїсти і бачу й сама, що змарнів і осунувся. Я тоді вже його прошу аби верталися та жили у мене, бо ж навіщо оцей характер показувати, коли від нього нікому ніякої користі?

Протрималися вони так чотири місяці, а тоді вернулися до мене і то так Софія подала, наче вона мені робить велику послугу, що вернулася. Я промовчала, бо мені важливіше аби син добре харчувався, ніж те, що собі там думає та Софія.

І ось тут знову вона давай свій характер проявляти: з роботи прийде і все, палець об палець, навіть тарілки зі своєї кімнати не принесе та не помиє. І ще й каже, що вона тут гостя, що я їх кликала під милий бік аби вернулися і тепер я маю зробити так, щоб їм було в мене добре.

– Хіба дорогі гості прибирають і готують? Ні, вони мають насолоджуватися вашою гостинністю.

Ви таке чули? Я їй маю хукати, аби вона жила тут з моїм сином. Та що це за така думка про себе?

Я мовчала, кажу вам так, кладу руку на серце: я ворогові стільки не промовчала, як тій Софії, але й найміцніше терпіння до ходить до свого кінця.

І якось через рік такого відношення, я просто не витримала і сказала, що вони у мене живуть і мають бодай якось мені допомагати.

І тут Софія знову давай мої слова перекручувати, мовляв, я їй цим докоряла. І що ви думаєте? Син став на її бік!

– Мамо, як ти могла таке Софії сказати? я її вибрав і буду з нею до кінця свого життя, змирися з цим!

Зібрали речі і поїхали. Я просто не знаю, як ця особа так вміє все на свою користь перекрутити? Невже, ці сучасні жінки живуть лише для себе і бачать себе, а на всіх інших їм абсолютно байдуже, бо головне їх комфорт? Боже збав аби хто не посягнув на їхню високу самооцінку?

І ось тепер моя дитина знову буде їсти фастфуди, але Софія буде газдиня в домі. А для чого їй бути газдинею, якщо вона не готує, прибирають вони разом, а побутова техніка і пере й робить все інше. То звідки таке бажання бути головною, коли ти сама нічого не робиш, а здоров’я коханій людині гробиш. Видно, вона просто мого сина не любить. Хіба не так?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page