Невістка не могла знати, що я чую, тож говорила вільно і від душі. Не знаю, хто така ота Валентина, але вона їй таке розповідала про мене, що щоки пашіли не тільки мені, а й сусідці, яка поруч була.

Я дуже натерпілась свого часу від свекрухи своєї і життя навчило мене тому, що щастя буде лиш у тій сім’ї, яка живе своїм розумом і далеко від рідні. Добре, що чоловік мій хоч і поважав маму, але любив мене і сина, тож ми виїхали так далеко, як тільки змогли. Довелось життя з нуля починати, але ж коли живеш у спокої і любові, то маєш сили пройти будь-які випробування.

Самі розумієте, не дуже я хотіла приймати сина з невісткою до нас в квартиру. У них ситуація склалась, хоч сядь і плач – стара проводка сусідки лишила мешканців чотирьох квартир без житла.

Виглядало не дуже гарно, коли син і чоловік мене вмовляли піти на те, аби в одній кімнаті молода сім’я оселилась, а я пропонувала настійно орендоване житло, ну, але я чи то знала, а чи відчувала, що от так буде, тож стояла до останнього.

Таки вони переїхали і я почала робити все, аби не перетворитись на свою свекруху і аби уже коли ми б роз’їхались, то ще невістка зі мною розмовляла і кликала мене мамою.

Я нікуди не втручалась, нічого не коментувала і не переробляла за невісткою. Полиці в холодильнику поділили, посуд також. Жили, як сусіди кожен на свій ритм і свої фінанси.

Я думала собі, що все у нас добре і що обрано мною було правильну тактику, аж до вечора четверга. Я з роботи відпросилась раніше і по дорозі додому заскочила до сусідки що жила з нами балкон в балкон. Ми товаришували і часто лялякали  ні про що. От і того разу я узявши смаколиків напросилась на каву.

День був сонячним, а сусідка придбала нові жалюзі, тож ми вийшли на балкон оцінити, чи захистять вони квартиру від сонця влітку. Стоїмо і добре чуємо, як поруч, через тонку стінку, моя невістка з кимось балакає по телефону.

Якійсь Валентині вона жалілась на мене. Виходило з її слів так, що я дуже неохайна господиня і що невістка мусить за мною прибирати на кожному кроці.

— У холодильнику суп аж зпліснявів, а вона відкриє, погляне і назад ставить. Я три тижні дивилась, нюхала і таки не витримала – вимила. Що ти думаєш? Ні дякую, ні вибач. Тепер каша мохами заростає. А якби я підлоги у їхній кімнаті не протирала, то там у пилюці можна було скарби ховати. За ванну кімнату і вбиральню я мовчу узагалі, бо я й не знала що в сорок п’ять йоржиком користуватись людина може не вміти.

Я готова була крізь землю піти від почутого. Стояла і щоки мені пашіли, глянула на подругу, а вона те ж відчуває. Вдихнула повітря і кажу голосно так, аби невістка напевне почула через тонку стінку, що нас роз’єднувала:

— Маринко, то я зараз прийду і ти мене навчиш, от тільки від сусідки вийду.

Уже коли я додому прийшла, то невістки і слід простиг. Лиш кава і лишилась на балконі стояти в чашці. Я місця собі не могла знайти до вечора, але треба було бачити очі Марини коли я ввечері попросила її і сина підшукати собі житло терміново, бо після почутого жити на одній території із Мариною не маю наміру зовсім:

— Що ви таке почули? – запитує у мене здивовано. – Що вам про мене вже наговорили?

Чоловік лиш посміявся і сказав, що невістка точно буде думати тепер що і кому казати. Просить мене не звертати увагу і не виставляти дітей з дому через той випадок.

А я просто бачити невістки вже не можу. Проходжу повз і чую у голові, як вона ото про мене розповідала. Тож стою на своєму і не збираюсь відступати – хай з’їжджають.

Ну хіба ж я не права?

Головна картинка ілюстративна.