— Марино Сергіївно, я вийду свіжим повітрям подихати, — сказала Оля. — Щось недобре мені.
Невістка вибігла з дому, а Марина скривилася. Знову, бачте, погано їй.
Сім’я Марини велика і дружна. Вони з Борисом виховали трьох синів та доньку. Діти давно виросли, мають сім’ї.
От і наймолодший, Стасик, теж одружився не так давно. Щоправда, Оля, невістка, виявилася зіпсованою — заміж виходила вже при надії.
Хоч і від Стаса вона чекала на дитину, а Марині якось не сподобалося, що до весілля в них все сталося.
Марина, взагалі-то, жінка привітна, добра. З двома іншими невістками стосунки у неї складалися чудові. Та й до Олі спочатку вона теж ставилася спокійно. До ось цього їхнього приїзду.
У сім’ї Марини була традиція: на довгі свята всі діти зліталися під батьківську стріху. От і цього року зібралися усі разом. Однак Марині нічого не могло догодити.
Оля, з вже помітним животиком, її дратувала. Що це таке? Марина смажить сало до столу, а Олі від того недобре. Борис м’ясо нарізає на шашлики, а Оля рота затикає та з дому тікає. Погано їй, бачте. Ніжна яка.
Марина похитала головою і перемішала в каструлі рагу.
— Щось Оля зелена на ганку сидить, — сказав Борис, увійшовши до хати.
— Погано їй, — підібгала Марина губи. — Від запаху м’яса, розумієш.
— Ну звісно, — розвів руками Боря.
— Звісно, — пирхнула Марина. — Катька он двох виносила. Ліда Петрика теж. Наталка наша – з двома! І нікого від м’яса не нудило, а цю он як.
— Марино, ну що ти починаєш, — спробував утихомирити дружину Борис. — Ну буває, організм у неї, мабуть, такий.
– Організм! А до вбиральні постійно бігає чому? Дратує дуже! Вчора тільки за стіл, а їй закортіло. І так три рази ходила. Потерпіти вона не може, чи що.
Борис похитав головою та пішов. Марина, заклавши руку за руку, дивилася у вікно. Ну не розуміла вона, як це не можна потерпіти.
Онук он Петрик трирічний і знає, що до вбиральні перед столом треба ходити, а потім сидить собі спокійно, їсть. А тут доросла жінка, сама скоро матір’ю стане, і втриматись не може! Марину це дратувало неймовірно.
За вікном Стасик, узявши Олю під руку, ходив з нею по зеленій галявині біля дому. Молоді підходили до зазеленілих кущиків смородини, до яблучок, полуничних грядок. Стас щось жваво Олі розповідав, а та посміхалася.
– Погано їй! — буркнула Марина. — А як з кухні пішла, то одразу полегшало.
– Мам, ти про що? — у кухні з’явилася донька Наталя.
— Та я про Олю. Від м’яса, каже, недобре мені, піду подихаю, а сама, бачиш, як городом шастає.
Наталка визирнула у вікно.
— Ну краще стало їй.
– Ага, краще. Робити їй нічого не хочеться, допомагати.
— Мамо, ти неправа, — заперечила Наталка. — Оля вчора мені допомогла весь одяг перепрати.
— Ну так, ну так, — мама зиркнула на Наталку. – А до вбиральні вона постійно ходить, тебе це не дратує?
– Ні, – засміялася Наталка. — Дитятко ж давить.
Марина у розпачі махнула рукою.
— Мамо, годі. Оля — чудова дівчина.
– Гарна, ага, а дитина буде до весілля.
— То це ж Стасик наш батько майбутній. Чи він, по-твоєму, ні до чого? – насупилась Наталка.
— Обкрутила Стасика от і результат, — заперечила Марина.
– Мам, не говори дурниць. Стас Олю любить. І нам вона всім подобається. Чому ти до неї чіпляєшся, не зрозумію ніяк.
Марина доньку не слухала, не знайшла вона у ній розуміння. Пізніше вона і з невістками спробувала обговорити Ольчину «дивну» поведінку. Щоправда, ті, як і Наталя, в один голос казали: Оля при надії, от і не може допомогти. Ліда взагалі посміялася з зауважень свекрухи.
Через відсутність підтримки Марина злилася на Олю ще сильніше.
Увечері знову всі зібралися за столом, посмажили шашлик, а Оля спочатку сиділа осторонь від запаху смаженого м’яса. Коли ж найгустіший, соковитий шашличний аромат розвіявся, вона приєдналася до всіх.
Не минуло й двадцяти хвилин, як, вибачившись і почервонівши, вибігла з-за столу. Марина стежила за «вигадками» невістки, як шуліка стежить за здобиччю. Оля погляд свекрухи відчувала, але виду не подавала, лише несміливо посміхалася.
Увечері, коли всі розійшлися, Марина мила посуд і міркувала: “Бач, яка ніжна! Тут їй погано, там їй погано! А Марина чотирьох виносила і хоч раз поскаржилася, хоч раз стало їй погано! Ноги гули, це так, від роботи ж!
Оля навіть ось зараз не спробувала допомогти, а могла б за всіма посуд перемити, нічого б їй не сталося. Цілий день байдикувала ж!
Ні, вона, звісно, пропонувала допомогти, але Марина всіх спати відправила. «Марино Сергіївно, давайте я помию». Ні! Щоб потім Марині довелося знову перемивати. Дякую, сама вона впорається. Оля ця навіть її мамою не називала. Лиш Марина Сергіївна та Марина Сергіївна. А до Стаса як липла! Марині аж незручно було на це дивитися.
Так! Жила-жила, раділа: і невістки добрі попалися, і зять чудовий. Рано раділа. Тепер Оля життя їй не дасть!
