Я людина дуже добра, а на схилі літ розумію, що по мені має залишитися якась добра пам’ять у сина та онуків, тому себе не жалію, а все їм віддавала і віддаю. Але такого від відношення у невістки з’явилося бажання висадитися мені на шию.
Ще коли ми жили разом у мене, то я розуміла, що це жінка з дуже дивним уявленням про стосунки – їй всі повинні, але вона нікому нічого не винна.
Наприклад, Віктор мав приходити з роботи з букетом квітів, але от вечерю готувала я. Вона хотіла нову квартиру, тому син працював на двох роботах, а вона по змінах на касі. Вона хотіла гарний одяг та відпочинок, тому я мала платити за комунальні та харчування. Коли ж вона купляла якесь тирамісу, то мало замок на холодильник не ставила, лиш би я його не спробувала.
Я ледве витримала той час і тільки молитва давала мені сили не сказати цій жінці в очі те, що я думаю про її поведінку.
Я собі ще й казала, що то я не знаю, як чоловік жінку береже, тому так і реагую. А мій син її любить і оберігає, працює за двох і в усьому їй догоджає. І я дуже рада, що він не пішов у батька, який поняття не мав що таке букет квітів, чи зустріти мене біля автобусної з важкими сумками.
Я бачила, що Аня любить сина, тому не лізла до них, а мовчки робила своє – готувала і тримала дім в чистоті.
Я навіть дала їм всі свої заощадження, коли вони нарешті купили квартиру, щоб мали на якийсь ремонт невеличкий і хоча б диван собі купили.
Я зітхнула з полегкістю, але не тут було. Привела на світ Аня мою прекрасну онученьку і я знову впряглася в те, що ношу продукти та гуляю з дитиною. Це були приємні клопоти, нічого не кажу, але як показав час, ніхто їх не оцінив.
Вітя й далі ходив на роботу зранку до вечора і я жаліла дитину, тому старалася аби хоч замість нього допомагати Ані.
А потім сталося те, що сталося. Здавалося б, дрібничка – попросила я сина допомогти мені у ванній з ремонтом, бо сусіди затопили і треба було поздирати те, що повіддувалося і перешпаклювати.
Віктор прийшов без зайвих слів, але десь через годину почала Аня видзвонювати. Він раз взяв слухавку, далі другий, пояснив, що він в роботі і тут брудно, але та продовжувала питати, коли він буде.
Вітя вже на дзвінки й не реагував, бо хотів якнайшвидше доробити, тому Аня взялася видзвонювати мені:
– Ви не розумієте, що у нього один вихідний на тиждень і він ні мене не бачить, ні доньки! То треба ще й вас колисати! Чого ви до нас лізете?, – не добирала слів невістка.
Я просто не могла повірити, що таке чую від неї. Це за все моє добро?
Я їй різко відповіла, не заперечую, а вона як вчепиться за мої слова!
– О, то так ви про мене думали всі ці роки, а в очі усміхалися! Ви в мою хату ходите з такими думками? Знати вас не хочу.
Я просто не знала, що мені робити, тому більше не брала від неї слухавку, хоч та телефонувала безперестанку, адже мусила висловитися до кінця.
Син завершив роботу і я його нагодувала і подякувала, він запевнив, що поговорить з Анною і вона мене перепросить. Вона правда телефонувала, але я не маю наміру з нею спілкуватися. Так, я дуже люблю онучку, але видно, що моя поступливість та бажання їм допомогти, вона трактує як те, що має бути, бо їй так хочеться.
І знаєте, відколи я до них не ходжу, то в мене й гроші на шоколадку для себе є і час на свій улюблений серіал. Ще не знати хто до кого прибіжить по допомогу.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
