fbpx
Історії з життя
Невісточку бачити не хочу на своїх святах. Приїде, настрій усім зіпсує, ще й образиться

Я завжди мріяла, що в мене буде велика родина. І щоб до заходу сонця за великим столом у свята збиралися наші діти, їхні другі половинки та онуки.

Збулося майже все. У нас із чоловіком троє чудових дітей, усі троє вже створили свої сім’ї та двоє з них уже порадували онуками. Але ж завжди мусить бути щось, аби не так гладко.

У нас є старша донька та двоє синів. Донці тридцять п’ять, середньому синові Мишкові тридцять, а молодшому двадцять сім. Всі вже одружені, але проблеми у мене виникають тільки з дружиною Михайла.

Я розуміла, що діти у нас за характером всі різні, тому і половинки у них теж дуже відрізнятимуться. Але собі я давала обіцянку, що постараюся з кожним порозумітися, щоб велика і дружна сім’я не розпалася.

У двох випадках із трьох у мене це вийшло. У зяті я душі не чую, ніжно люблю молодшу невістку, а ось із дружиною Михайла Ларисою я, як син каже, на ножах.

Спочатку я намагалася знайти підхід до цієї дівчини, але у мене нічого не вийшло. Вона начебто мудра жінка, але дуже заздрісна, не вміє тримати язика за зубами і вважає, що їй у житті всі щось винні.

Якщо зятя і молодшу невістку я рада бачити завжди, то Ларису погоджувалася терпіти тільки на загальних застіллях, віч-на-віч мені з нею перебувати неприємно і тем для спільних розмов немає.

Хоча я пробувала, але слухати, які її колеги погані, як її, золоту, начальство не цінує, як їм важко живеться, з натяками, що чоловік міг би й більше заробляти, обговорення, за скільки моя донька чи молодший син щось купили – це понад мої сили.

Але останнім часом не хочу її бачити і на родинних святах, де збираються всі. Лариса туди приходить, сидить перекособочена, бо не там її посадили, не так з нею привіталися, бо  те у неї запитали.

Обговорювати якісь успіхи у її присутності взагалі не можна. Вона відразу прагне вставити свої п’ять копійок, які зовсім не доречні.

Донька поділилася, що її підвищили – Лариса одразу ж розповіла історію, що в них теж одну підвищили, а потім шеф знайшов собі нову “любов”, і стару взагалі звільнили.

До чого розповіла? На що натякає? Чи просто така далека і не розуміє, що її розповідь недоречна, чи провокуюча. І не знаєш, що гірше.

Молодший син радіє, що вони ремонт нарешті закінчили, фотки показує – знову Лариса влазить. Ось тут погано зробили, тут шпалери не підходять, гарнітур виглядає дешево, що за картина, ви ще б килим повісили.

Твою думку взагалі хтось питав? Не подобається – промовчи, не тобі там жити. Тобі просто за компанію показали фотографії.

А ще улюбленою розвагою невістки є порівняння, кому з дітей ми чимось допомагаємо. Виглядає все так, ніби ми допомагаємо донці та молодшому синові, а ось їй і Миші нічого не перепадає.

Навіть із онуками не сидимо, хоч із дітьми доньки носимося. Просто донька наперед питає і домовляється, а не дзвонить за годину до того, як хоче звалити дітей нам на голову. А у Лариси це норма.

Ми ж із чоловіком ще працюємо, у нас якісь свої плани можуть бути. Ми ж не сидимо вдома, не чекаємо, коли зателефонує невістка, щоби підкинути нам дітей.

А як Лариса любить обговорювати подарунки. Їй, звісно, найгірші подарунки даруються, обділяють її, бідну. Хоча я завжди намагаюся дарувати добрі подарунки всім.

Отримавши подарунок, Лариса відразу лізе в інтернет дивитися, скільки він коштує. І порівнювати за вартістю з тим, що до неї дарували іншим.

Не дай боже, подарунок середущої невістки буде хоча б на сто гривень дешевший, аніж подарунок, який я зробила молодшій. Відразу починаються сльози, голосіння, що її ніхто не любить, просто терплять.

І вона недалека від істини. Я донедавна її терпіла, а тепер і цього робити не збираюся. Вона на Різдво влаштувала кордебалет через те, що онук від доньки отримав дорожчий конструктор.

Хоча її дитині ми подарували не лише конструктор, а й великий набір для малювання. А онукові від доньки лише конструктор, зате великий, як і хотів.

Діти були задоволені, а ось Лариса влаштувала виставу. Побачила подарунки, загуглила, скільки що коштує, затіяла колотнечу, потім зібрала дитину і поїхала додому.

Мишко з нами ще посидів півгодини і поїхав до родини, бо Лариса йому весь телефон обривала за цей час. Настрій був зіпсований у всіх.

А Лариса, виявляється, тепер на нас ще й образилася – мало того, що дитину обділили, то ще й її ніхто зупиняти не кинувся.

Я тепер цю людину взагалі на своїх святах бачити не хочу. Образилася? Прекрасно, хай сидить ображена вдома. Сподіваюся, у сина вистачить характеру, щоби приїжджати до нас у гості без своєї дружини.

You cannot copy content of this page