Коли сестра моя виходила заміж, одразу стало зрозуміло, що молоді планують жити з батьками. А чому б і ні, адже у нас чотирикімнатна квартира в центрі. Велика світла і простора. Тим більше я саме поїхала вчитися в інше місто — ціла кімната звільнилася.
З самого початку зять розмахуючи руками голосно розповідав, що він гарно заробляє і вони вже за кілька років зберуть гроші на перший внесок за власну квартиру. Проте, коли на світ з’явився перший мій племінник, а за ним другий, розмови стихли.
Плани залишилися в далекому минулому, адже сестра поступово ставала багатодітною матір’ю. За шість років шлюбу у них уже четверо діток.
Я, наївна, після навчання планувала повернутись додому. Однак, коли я приїхала, жити виявилось ніде — з моєї кімнати зробили дитячу для племінників. Ще одна кімната – склад речей у яку лиш боком і зайдеш, а там мама з татом і сестра з чоловіком. Я в коридорі на розкладачці полежала, а потім назад в гуртожиток подалась, добре, що могла домовитись про те, щоб там жити деякий час.
Поговорила тоді з мамою, а вона, виявляється, навіть не розглядала варіанту того, що я можу жити вдома. Говорить, що освіта в мене хороша, роботу я знайду пристойну, а там і заміж вийду. Та й куди до них, адже у сестри ж діти.
Ну а сестричку мою нічого не бентежило, адже батьки над нею і дітьми просто тряслись. Чи там сестра біля дітей ходила, а мама моя прямо розцвіла вся, бігає навколо малих, про гуртки домовляється, з ложки годує, на прогулянки водить.
Я винаймала квартиру, а потім уже познайомилася з Єгором, який і став у майбутньому моїм чоловіком. Мама натішитися не могла, що я маю своє життя і приїжджати додому не маю наміру. Так і казала, що у них з татом саме такі плани були: сестра з ними все життя проживе, ну а я окремо, в своїй квартирі з чоловіком.
Сестра на той момент так і жила з батьками, тож місця у них нам не було. Ми розраховували лише на себе. Звісно, мені гірко від того було дуже, але що поробиш?
Незабаром і я стала мамою, та тільки коли дочці виповнилося два роки, чоловік зізнався, що має іншу жінку і зібравши речі пішов до неї. Квартиру ми орендували, а оплачено було лиш до кінця місяця. А куди ж мені було в декреті ще податися? Зібралась і прийшла до батьківського дому без попередження. Розуміла, що там мені геть не зрадіють.
Звичайно, там не чекали мене. Мама глибоко зітхнула і сказала, що я я звісно ж можу залишитись. але місця ж немає, адже сестра при надії вп’яте, а там дитячі кімнати вже. Тоді вона нам розкладачку із донькою на кухні поставила і сказала, що я поки можу пожити деякий час, доки житла собі не знайду якого.
Мою родину взагалі не цікавить, що я у декреті й одна. Яке житло? За що знімати? Вона думає лише про добробут сестри, яка вкотре повинна була їх усіх “ощасливити”. За стільки років вони із чоловіком так і не вирішили житлового питання для своєї сім’ї. Але так приросли до батьківської квартири, що вже й не планують нічого абсолютно.
Місяць минув, а ми й досі на сумках у кухні з донькою. Усі наші домашні незадоволені тим, що через мене їм стало незручно. Сестра голосно говорить, що так більше тривати не може і не в її стані такі житлові умови витримувати.
Задумалась про поїздку за кордон, але поки не уявляю свого життя поза межами нашої країни. Дуже лячно. Розгубилась.
Що робити? Їхати?
16,02,2023
Головна картинка ілюстративна.