fbpx

Незнайомка все говорила і говорила, але я вже не слухала. Захотілося негайно піти в душ і змити з себе це все, все, що почула. Протерти телефон спиртом! Але як це все розбачити?

Вони на морі такі щасливі… А тоді він говорив, що їде в термінове відрядження.

Ось вона демонструє дорогий телефон і висить у нього на плечі… А тоді сказав, що вдарив чужу машину і має віддати гроші за ремонт.

Ось вона в дорогому ресторані робить щасливе фото з ним… А тут він казав, що позичив гроші товаришу, а той поки віддати не може…

Кожен мій день був покритий брехнею…

Для чого? Невже не краще було, щоб я про все дізналася, ніж отепер ця лавина нечистот ллється?

Скільки цьому всьому років, бо ж на різних фото вона має різні зачіски. Десь точно п’ять…

Прислала фото з сином, його сином…

У нас двоє дорослих доньок, уже студентки… Моя гордість… Мріяла, що скоро будемо дідусем з бабусею, а тут таке.

Вся моє ретельно вилизана і умебльована квартира тепер мені здалася просякнута смородом.

Я відчула, що не маю, чим дихати – навстіж повідкривала вікна, а потім стала складати речі, щось на кілька днів аби не тут.

Мама давно просила приїхати д неї. То тепер є нагода.

Зателефонувала на роботу і відпросилася на два тижні.

Думаю, що мама здогадалася, чому я приїхала. Я їй нічого не говорила, бо нема чим похвалитися.

– Ось мамо, подарунок тобі принесла – це купка від мого двадцятирічного шлюбу.

А діла думки ж не дають спати… За що?

Хіба я не підтримувала? Хіба не допомагала? Ніколи не капризувала, що хочу такий телефон і не вміла отак дути губки, як вона на фото.

Завжди казала, що краще поїмо вдома:

– Трать гроші на дорогу в ресторан, на плаття і за страви заплати… А я все приготую і смачніше, то ми посидимо в піжамах за якимось фільмом!

Ми не їздили на море… Тоді були малі діти, а ми збирали на квартиру, а Роман якраз розкручував свій бізнес – гроші були потрібні кругом.

Я знала, що він тяжко працює і жаліла його… Дожалілася…

Завжди розуміла, завжди переживала за його спину, завжди готувала щось з желатином, адже йому дуже треба для хрящів…

Пече в горлі…

Роман приїхав на наступний день.

Просив пробачення…

– Я люблю вас і ніколи б вас не покинув. Ви ж мої улюблені дівчатка… А вона… Ну так сталося… така легка і весела…

– Молода?

– І молода.., – мій голос прозвучав байдуже, аж сама здивувалася.

– Так… Але я люблю тебе, розумієш? А вона завжди знала, що я вас не кину.

– Але ж ти когось таки маєш…

– Я її забезпечував і… дитину… Але вона просто не хоче спинитися і зрозуміти, що ви моя родина.

– Вже ні… Приготуйся до поділу майна…

І тут чоловік проявив себе в усій красі. Знаєте, саме вибачення… Я просто бачила перед собою не свого чоловіка, а щось з каналізації, такі всякі істоти там живуть – слизькі і з бородавками…

А тут вже чоловік почав в усьому обвинувачувати мене і казати, що я не отримаю ні копійки.

– Моя фірма – то моя від першої гривні і до останньої! Ти ні копійки туди не вкладала і ні копійки не отримаєш!

Він говорив і говорив… Що я все життя була така, нудна і корислива. Все чекала, коли він розбагатіє і спіткнеться. Все життя ходила в балахонах, обминала салони краси… От він бідненький і змушений був шукати вихід з положення.

А я ще чекала вдячності…

Знаєте, колись уявляла, як чоловік на ювілеї компанії скаже:

– Цей тост для моєї дружини, яка ніколи не робила манікюр, бо я все вкладав в цю компанію. Дякую тобі рідна, це наша спільна перемога…

От тобі, тост на славу.

На тобі вдячність, на тобі розуміння, на тобі підтримку… Оце я в чоловіка доробилася…

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page