Вони на морі такі щасливі… А тоді він говорив, що їде в термінове відрядження.
Ось вона демонструє дорогий телефон і висить у нього на плечі… А тоді сказав, що вдарив чужу машину і має віддати гроші за ремонт.
Ось вона в дорогому ресторані робить щасливе фото з ним… А тут він казав, що позичив гроші товаришу, а той поки віддати не може…
Кожен мій день був покритий брехнею…
Для чого? Невже не краще було, щоб я про все дізналася, ніж отепер ця лавина нечистот ллється?
Скільки цьому всьому років, бо ж на різних фото вона має різні зачіски. Десь точно п’ять…
Прислала фото з сином, його сином…
У нас двоє дорослих доньок, уже студентки… Моя гордість… Мріяла, що скоро будемо дідусем з бабусею, а тут таке.
Вся моє ретельно вилизана і умебльована квартира тепер мені здалася просякнута смородом.
Я відчула, що не маю, чим дихати – навстіж повідкривала вікна, а потім стала складати речі, щось на кілька днів аби не тут.
Мама давно просила приїхати д неї. То тепер є нагода.
Зателефонувала на роботу і відпросилася на два тижні.
Думаю, що мама здогадалася, чому я приїхала. Я їй нічого не говорила, бо нема чим похвалитися.
– Ось мамо, подарунок тобі принесла – це купка від мого двадцятирічного шлюбу.
А діла думки ж не дають спати… За що?
Хіба я не підтримувала? Хіба не допомагала? Ніколи не капризувала, що хочу такий телефон і не вміла отак дути губки, як вона на фото.
Завжди казала, що краще поїмо вдома:
– Трать гроші на дорогу в ресторан, на плаття і за страви заплати… А я все приготую і смачніше, то ми посидимо в піжамах за якимось фільмом!
Ми не їздили на море… Тоді були малі діти, а ми збирали на квартиру, а Роман якраз розкручував свій бізнес – гроші були потрібні кругом.
Я знала, що він тяжко працює і жаліла його… Дожалілася…
Завжди розуміла, завжди переживала за його спину, завжди готувала щось з желатином, адже йому дуже треба для хрящів…
Пече в горлі…
Роман приїхав на наступний день.
Просив пробачення…
– Я люблю вас і ніколи б вас не покинув. Ви ж мої улюблені дівчатка… А вона… Ну так сталося… така легка і весела…
– Молода?
– І молода.., – мій голос прозвучав байдуже, аж сама здивувалася.
– Так… Але я люблю тебе, розумієш? А вона завжди знала, що я вас не кину.
– Але ж ти когось таки маєш…
– Я її забезпечував і… дитину… Але вона просто не хоче спинитися і зрозуміти, що ви моя родина.
– Вже ні… Приготуйся до поділу майна…
І тут чоловік проявив себе в усій красі. Знаєте, саме вибачення… Я просто бачила перед собою не свого чоловіка, а щось з каналізації, такі всякі істоти там живуть – слизькі і з бородавками…
А тут вже чоловік почав в усьому обвинувачувати мене і казати, що я не отримаю ні копійки.
– Моя фірма – то моя від першої гривні і до останньої! Ти ні копійки туди не вкладала і ні копійки не отримаєш!
Він говорив і говорив… Що я все життя була така, нудна і корислива. Все чекала, коли він розбагатіє і спіткнеться. Все життя ходила в балахонах, обминала салони краси… От він бідненький і змушений був шукати вихід з положення.
А я ще чекала вдячності…
Знаєте, колись уявляла, як чоловік на ювілеї компанії скаже:
– Цей тост для моєї дружини, яка ніколи не робила манікюр, бо я все вкладав в цю компанію. Дякую тобі рідна, це наша спільна перемога…
От тобі, тост на славу.
На тобі вдячність, на тобі розуміння, на тобі підтримку… Оце я в чоловіка доробилася…
Фото Ярослава Романюка.
