fbpx

Ні ну вислухала оце щойно, мов дитина мала і не слухняна. Та ще ж від кого – доньки меншої. Бачте, я не маю права розпоряджатись власним подарунком. Образила я її дуже. Але ж чому?

Ні ну вислухала оце щойно, мов дитина мала і не слухняна. Та ще ж від кого – доньки меншої. Бачте, я не маю права розпоряджатись власним подарунком. Образила я її дуже. Але ж чому?

Своїх дітей я сама на ноги ставила. ні, це не заслуга моя, я не герой. то уло моє свідоме рішення і найбільше у житті щастя. Мені завжди подобалось бути мамою, я щиро раділа тому що причетна до отого дива – появи і дорослішання людини.

Дівчата у мене. Обидві дуже гарні і розумні, однак, доля у старшої не склалась. Вийшла вона заміж свого часу, маю я і онучку. Однак, шлю той виявися дуже не вдалим. Ледь витягла я її від тієї сім’ї.

Ну а Рита, менша моя, вдало вийшла заміж, з роботою у неї усе гаразд, та й узагалі, легко їй в житті усе дається. Квартира у них із чоловіком своя, авто, окрім роботи основної, свою справу ще розвивають.

Так ось. В минулому місяці виповнилось мені 60. Ювілей як-не-як. Відзначати я нічого не хотіла, тож посиділи ми усі разом за скромним сімейним столом. Для мене ото було найкращим святом.

Старша доня мені шкарпетки власноруч зв’язані подарувала, а менша презентувала путівку у санаторій на цілий місяць. Ще й грошей додала, аби я там могла себе спокійно почувати і не перейматись що й гривні не маю.

Я аж просльозилась, адже відпочивала останній раз в дитинстві. А так, щоб оце все було оплачено вже і обстеження і спеціалісти додаткові, то в мене вперше повинно було статись.

Я вже й збиратись було почала, а потім мені в голову Валерія прийшла. Ну що мені, старенькій, у тому санаторії робити дорогому? А от Валерії у самий раз. І відпочине доня і сил набереться, а головне – пару ж може собі знайде.

Так я собі вирішила і ту путівку доні вручила. Мовляв, їдь доню, але головою гарно крути. ну на минулому тижні вона і відбула, вже тиждень там, вражень масса, дякувала мені постійно. Ну а я візьми і скажи, що то Риті дякую треба сказати.

Напевне, Валерія таки Риті подзвонила, бо уже за годину Рита в мене на порозі стояла. Люди добрі, що то я тільки не вислухала. Донька щиро образилась на те, що у санаторії не я, а сестра її.

Я пояснюю їй, чого так. Прошу зрозуміти мене, як маму, а вона в сльози:

— Не розумієш, справді? Я ж для тебе, мами моєї старалась. Ти мені дорога, я про тебе піклувалась, душу в той подарунок вложила. А ти узяла і от так вчинила. Ти образила мене, хіба не розумієш?

Чесно? Я таки не розумію. Подарунок я отримала, та річ була моя? То що я не маю права нею розпорядитись на власний розсуд, чи як.

Ну не викинула ж я ту путівку, правда?

От скажіть, я що й справді щось не те зробила?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page