Ні, я давно це підозрювала, але, коли на власні очі побачила, то це було головною причиною того, що ми з’їхали зі свекрушиної квартири.
– Багачі такі, так? Не маєте де гроші викинути? Та я для вас стараюся. Антоне, скажи їй щось!
Так вона біля мене крутилася, коли я речі свої збирала, а я вся просто кипіла. Я сама від себе не сподівалася, що ні зачіпки про мою господарність, ні про те, що я не вмію готувати, прибирати і економити, мене так не зачеплять, як ось це.
Аж смішно, що коли я переступила поріг цієї квартири, то думала, що зловила Бога за бороду: все було таке гарне, стелі високі, вікна великі, кімнати просторі. Це вже потім я зрозуміла, що ремонт тут тільки зверху, через вікна дерев’яні продуває холод і поступає спека, а високі стелі ніяк не можуть нагрітися і те й роби, що ходи зі стільчиком та павуків по кутках визбируй.
Але я вдома й того не мала, ми взагалі жили з батьками в хрущовці, а там все таке маленьке, що ми наче боком ходили.
Так от, ми з Антоном одружилися і він сказав, що будемо жити з його мамою в трикімнатній квартирі.
Боже, я така була рада, а як побачила, що квартира така велетенська, то вже любила і свекруху, а Антона ще більше.
Але жити з Марією Петрівною було складно, вона ще хотіла молодитися, бігала на побачення, була на дієтах і масках. Готувала лише я і то Марія Петрівна їла через силу, як казала «щоб продукти не пропали».
І поступово я зрозуміла, що я не на своєму місці. Бо Антон самоусунувся, казав, що він стомлений з роботи. Їв і біг в нашу кімнату, а мені доводилося за нами прибирати і чути, як це мені пощастило такій різнорукій попасти в таку гарну родину.
Коли таке чуєш рік, то наче ще думаєш, а може й справді все не так? але, коли вже ми три роки там живемо, а платівка не міняється, то це вже щось та й говорить. Я стала відчувати втому і мені геть не хотілося йти в ту квартиру, яку я ще недавно вважала палацом.
Тому я радо брала відрядження і мене не було по кілька днів вдома. Я помітила, що як тільки я від’їжджаю з міста, то наче на душі стає легше, а як вертаюся, то з кожним поворотом хмурнію.
– Купи собі щось гарне, настрій покращиться, – казав мені Антон.
Я теж думала, що це діє, бо спочатку так і було, але далі вже чи є в тебе та куртка чи нема – все одно розумієш, що треба щось в житті міняти, а сил аби це зробити і, головне, сміливості – нема.
Я думала про дитину, але не про те, що от дуже хочу, а про те, що можемо собі дозволити, бо обоє працюємо і маємо якийсь запас. Але Антон казав, що йому ще рано, та й свекруха казала, що не готова стати бабусею.
А я була не готова до того, що я не знаю, хто я в цій родині, бо наче й дружина, але зі мною не радяться, наче кохана, але те кохання вже й минуло, наче й господиня та все не так роблю.
І ось з такими думками я їхала додому і раніше свого часу.
– Не думаєш, що тебе вдома чекає сюрприз, – спитав мене напарник.
– Ні, мене вдома давно нічого доброго не чекає.
Але я помилилася. Мене вдома ніхто не чекав. Година була пізня, вже десята, а нікого не було, але замість того аби розхвилюватися, я радо зітхнула, зробила собі перекус і засіла за телевізор.
Раптом рипнули вхідні двері і на порозі стала щаслива свекруха … в моїх речах! То була моя сукня, мій плащ і мої туфлі! Навіть вона біжутерію взяла мою!
– Негайно зняли це і не смійте ніколи брати! Це моє!
– На мені краще сидить та й навіщо тобі ціла шафа речей, коли ти їх ніколи не носиш. Пораділа б за мене, що мені купу компліментів на робили, як я гарно виглядаю.
Мені здавалося, що свекруха навіть не розуміє всю серйозність ситуації.
– З вас буде хімчистка і це, повірте, не мала сума, бо я планую все туди віддати, бозна що ви ще чіпали.
Я складала речі і свекруха почала говорити, що все для мене робила: вчила і наставляла і не має права в мене щось позичити?
Я до ранку складала речі і тільки трішки задрімала над ранок, але вантажна машина приїхала о сьомій і я всі свої речі відвезла на нову квартиру. Хай буде орендована, але там мені ніхто речей брати не буде. Антон поки зі мною, але він каже, що я роздула з мухи слона. А як ви вважаєте – я перебільшую?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
