fbpx

Ніч на Святий вечір видалася такою місячною, що здавалося Бог включив світло для всіх українців безкоштовно. Марина святкувала Різдво вперше далеко від дому в подруги по навчанню

Їй було цікаво й приготування страв, й традиції на самий вечір і підкидання куті до стелі. На цій оказії вона вона краєм ока побачила перекошене обличчя газдині від того, що кутя добре прилипла до стелі, а от бабуся, виконувачка такої процедури, блуа дуже втішена.

– Пристане до нас всіх щастя на цей рік, – переконувала вона всіх.

Поки баба Анна тішилася цьому майбутньому щастю, всі дружно взялися за вечерю.

– А ви не сидіть, – звернулася вона до Марини та своєї онуки Катрі, – ідіть долю закликайте!

– Ба, ви ж вже нам щастя наворожили, то нащо ще й нам це робити, – відпиралася як могла Катря.

– Ідіть, ідіть, а то роки вже які, а ні одна жениха не має, – випихала з хати баба та тицяла кутю.

Катря підморгнула Марині, мовляв, легше зробити, ніж переконати в зворотному. Тому через кілька хвилин з повним ротом куті дівчата брели по невеличкому селищу, попирхуючи від сміху. Місяць світив і блистіли зірки, тиша і такий мир та спокій, що Марині аж сльози навернулися на очі – як вона хотіла знову опинитися у себе вдома біля свого вікна, з улюбленим горнятком чаю…

Раптом біля них пригальмувала машина і чоловічий глос почав питати дорогу на маленьку сільську вуличку. Судячи з акценту, чоловік був не з села, але дуже старався говорити українською.

І ось картина: чоловік потребує підказки, а дівчата мало не котяться зі сміху, бо ж говорити не можуть – куті повен рот. Чоловік вже хоті махнути рукою, як першою пережувала Катерина:

– Ви нам таку ворожбу зіпсували, що будете нам винні щастя на весь наступний рік, – і дівчина розказала, що це не вони такі непривітні до чужих, а невдало виконали бабусину настанову.

Чоловік погодився компенсувати їм всі незручності, але мусить дістатися на вечерю до друзів, які тут проживають. Звичайно, що дівчата показали дорогу, але чоловік, якого звали Максим вирішив, що негоже отак розставатися, тому запросив познайомитися ближче з усіма, бо як не як, разом доведеться жити.

Максим дружив з Романом, який разом з батьками та бабусею переїхали з Лисичанська в це маленьке село. Вони захоплено слухали розповідь про вечерю і кутю, адже самі не святкували це свято. Марина сама була з Харкова, тому їй було приємно спілкуватися з «земляками».

На наступний Святий вечір Катерина запросила всіх до них, щоб і батьків познайомити з Романом і бабусі подякувати за настанови.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page