fbpx
Історії з життя
Нічого, нічого. І ти прозрієш. А поки стеж за нею у чотири ока. Вона не наївна – досвідчена жінка. Дивись, в оцю її хату не копійки не вкладай. Краще мені гроші пересилай, а я вже на купку, на купку. Аби не лишився без нічого, коли вона почне татка для наступного малюка шукати

Так вийшло, що мої стосунки зі свекрухою не склались з самого початку. Я завжди підозрювала, що вона відноситься до мене негативно. Справа в тому, що я старша за її сина на кілька років, до того ж у мене є дитина від першого шлюбу.

Мій чоловік – єдиний спадкоємець у своїй родині. Свекруха покладала на нього великі надії, а тут з’явилася я. Ми довго зустрічалися, а коли вирішили одружитися, практично до самого торжества нікому не повідомляли про це, не хотіли нікого впускати у свої відносини.

Я неодноразово чула розмови по телефону свого тоді ще нареченого, в яких мене ображала майбутня свекруха, говорила, що я дама у поважному віці і йому не до пари. Вона стверджувала, що я ніколи не подарую їй онуків, обведу її сина навколо пальця і ​​залишу ні з чим. Ігор заспокоював її, казав, що визначився остаточно, що любить мене, що не залишить матір одну і буде їй допомагати, як і раніше. Але Ірина Василівна і слухати його не хотіла.

Я думала, після весілля у нас налагодиться спілкування. Але не ні ж! Свекруха стала натякати моєму чоловікові, що я йому зраджую. Вона писала мені повідомлення  ніби від чоловіків з різних номерів (вже не знаю, скільки сім-карт вона купила) з натяками на знайомство і мою невірність. Я блокувала номери, але через кілька днів жарти повторювалися знову.

Коли ми переїхали в інше місто, свекруха трохи пом’якшала. Перестала надзвонювати нам кожен день, зачіпати мене. Я спробувала піти з нею на примирення. На всі свята посилала їй з кур’єром приємні подарунки. На День Народження ми подарували їй дорогий телефон (до слова, навіть у нас з чоловіком не було такого). Але реакція свекрухи виявилася дуже дивною. Вона навіть не сказала нам спасибі! Я була трохи здивована таким.

Нещодавно у нас з’явилася дочка. Здавалося б, ця маленька крихітка, мала б нас примирити остаточно, адже свекруха давно мріяла про онуків. Але наші відносини стали ще гірше. Ірина Василівна заявила, що я «не така», тому що не можу подарувати чоловіку сина (перша моя дитина теж дівчинка). Вона стала знову дзвонити нам щодня, тепер ще й через відео зв’язок! Контролювала те, коли я погодувала дочку, що та їла, як я купаю дитину, в чому ми ходимо гуляти. І кожен раз я була не хорошою матір’ю.

Нещодавно свекруха приїжджала до нас в гості. Я переступила через себе, прийняла її дуже радо, залишила ночувати у своїй квартирі, хоча вона збиралася їхати в готель. Наступного дня купила їм з чоловіком квитки в театр, щоб мати і син могли провести час наодинці. А ввечері за вечерею почула таку фразу:

— Послала ж якась нечисть отаке мені і тобі синку на голову. Нічого, нічого. І ти прозрієш. А поки стеж за нею у чотири ока. Вона не наївна – досвідчена жінка. Дивись, в оцю її хату не копійки не вкладай. Краще мені гроші пересилай, а я вже на купку, на купку. Аби не лишився без нічого, коли вона почне татка для наступного малюка шукати.

Все! Світло вимкнулось і штори закрились! Мене накрило не по-дитячому. Вислухала його мама усе, що я про неї думаю. Встала з-за столу. Гонорово пішла на вихід:

— Синку, ти йдеш? – питає у мого чоловіка.

Добре що той лишився. Просив у мами вибачення, але лишився з нами.

— Я все зроблю. Життя покладу на те, аби ти жила з моїм сином. Є люди, які знають і вміють таке робити, – процідила свекруха у дверях, але так, щоб син не чув.

Ну ось! Сиджу, чекаю. Чесно? Лячно, але, як себе уберегти не знаю.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page