Я не розумію таких жінок, які вже мають онуків, а бабусями так і не стали. Каблучки, туфельки, манікюр, волосся фарбують у яскраві кольори. Ну як же ж так? Бабуся має бути не такою. Приклад такої бабусі, яка вже має онука, а усвідомлення не прийшло – це моя свекруха. Їй 62 роки, а вона й досі не вірить що не дівчинка років 20-ти. Їй усе байдуже, зовсім не хвилює ні наше з чоловіком життя, ні життя нашого сина.
А куди їй? Там своє життя, сповнене пригод. Працює вона адміністратором у одному салоні краси. Вії накладні, нігті нарощені, волосся кольору блонд, завжди нафарбована, сукні і каблуки. Я коли її побачила перший раз — трохи не сіла без стільця. Ну яка з неї свекруха? Просто пані з обкладинки.
Втім, вдома її майже не буває, а живемо ми всі разом у неї у квартирі. Вона вранці йде на роботу після того, як наклала на себе тонну макіяжу, а потім після роботи зі своїми подружками зависає у кафе. та яке кафе, вона й на дискотеки ще ходить. Додому приходить пізно увечері, буває взагалі на ніч не приходить. Я не раз дивилася на неї з подивом, а вона мені у відповідь посміхається.
Нічого так собі? У неї син, онук. Вона повинна з роботи бігти бігти додому, як усі бабусі. Готувати їжу, прати, прибирати, з онуком няньчиться. Але ні, вона за подружками та фітнес біжить. Це де таке бачено?
Ось моя мати, їй 55 років. Вона вже на пенсії. Вдома постійно. Готує, за городом дивиться, худобу тримає, шкарпетки в’яже. Свекруха напевне про таке й не чула.
Я скільки разів не просила посидіти свекруху з онуком, вона жодного разу часу не знайшла. Має постійні справи.
А вчора прийшла додому речі збирати. Каже, що заміж вийшла і їде з коханим за кордон. Я просто дар мови втратила. Ну як так? Який заміж? Куди “за кордон”?
Думала, хоч чоловік її на путь істинний поверне. А він ні! Поцілував маму, побажав щастя і сказав, що радий за неї.
Поясніть мені будьте ласкаві, як можна забути про свою родину. Жінка у солідному віці і розвернулась до сина і онука спиною. Заради чого? Заради кого?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся