Мама навіть таке вже сказала, що мені сміятися захотілося:
– Та як він когось має, то йому перейде, буд мудра і перетерпи.
Як я могла їй пояснити, що я всі ці п’ятнадцять років те й робила, що чекала і терпіла.
Почну з того, що я завжди була хорошою дівчинкою, яка не мала не мала засмучувати маму, тата бабусь і дідусів. Я мала гарно вчитися, поводитися, дружити з певними дівчатами і певними хлопцями. Зі своїм чоловіком мене практично засватали і ми не мали змоги якось пізнати один одного. Для батьків було головне, що вони собі свекрів уподобали.
І от мені двадцять п’ять років, я вийшла заміж і стала чекати, коли ж буде те неземне кохання про яке так всі говорять. Чоловік мало цікавився мною після того, як на світ з’явилися наші двоє дітей, а я й рада була, бо нічого приємного в такій увазі й не було. Я ще читала, що то треба звикнути і з часом все налагодиться, але чоловік не дав мені такого шансу і я помітила, що бували дні, коли він взагалі не приходив у спальню, а спав на дивані у вітальні.
Спочатку я тому дивувалася, але через кілька років, коли діти наші підросли, мені зателефонували з незнайомого номера і сказали, що мій чоловік ходить щотижня до однієї жінки. І кинули слухавку.
Я дуже здивувалася, адже щиро вірила, що моєму чоловікові цього просто не треба, а тут виходить, що є його правильна дружина, і ще є інша жінка.
Мене всю трясло від обурення, але я не знала, що робити. Для всіх – ми просто ідеальна пара, між нами завжди поважні відносини і наші діти ніколи не чули підвищеного тону ні від Вадима, ні від мене. У нас був і достаток, чоловік мені давав достатньо грошей аби мені вистачало на все, плюс я ще й працювала.
Я стала думати, що буде далі, коли я зізнаюся, що все знаю? Квартира куплена ним до весілля, де я дінуся з двома дітьми? Як їх вчити і на що, бо аліменти будуть малі, подруги жаліються, що ні на що не вистачає. Чекати і втрачати свою молодість?
Думки в голові роїлися такі, що за секунду одна крайність змінювала іншу. В мене почалися тиски, бігала по лікарях і мені сказали, що то все нерви і треба якусь спокійно обстановку. Так я опинилася в санаторії, де й зустріла відпочивальницю років п’ятдесяти, яка й якось прояснила мені мій стан.
Ця пані кидалася в очі тим, що наче вся аж цвіла і я не розуміла, чому вона тут.
– Любонько, як є можливість відпочити, то жінка має тим скористатися. А от чого ви тут я знаю.
– Ого, ніхто не знає, а ви знаєте, – засміялася я.
– Так, ви не перша і не остання жінка, яка не знає любові, тому й тут.
– Слухайте, я одружена і маю двох синів. Не можу я вам сказати, що мене не люблять.
– Ой, що ви як маленька, я не про ту любов кажу. Певно, ви вже знаєте, що у вашого чоловіка є інша?
– Звідки?
– Та все логічно… Колись сама була на вашому місці, добре, що хоч раніше спам’яталася та пішла від такого. Тепер маю чоловіка, який мене шанує і любить.
І вона почала мені оповідати, що ж я втрачаю: час і молодість.
– Але що мені робити, де жити з двома дітьми?
– Збирайте собі на житло, відкладайте, в чому проблема? І живіть.
І я з цими думками почала й одужувати. Збирати я вміла і почала з цього. Вадим був певен, що у нього все під контролем, а я почала позирати навколо і таки зловила на собі зацікавлений погляд. Далі другий, третій…
Увага чоловіків мене підбадьорила, але я хотіла аби серце затріпотіло, щоб було заради чого кинути свою стабільність.
Так я зустріла Сергія і нарешті зрозуміла, про що говорила та пані. Коли я стояла міцно на ногах, то помахала чоловіку ручкою, чим його неабияк здивувала, адже він вважав, що у нас все просто чудово. почав проти мене налаштовувати родичів, батьків, дітей. Але я не відступила і ні про що не жалію. Хоча ні – що так довго ще чекала.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота