Коли я заміж вийшла за Андрія, мені вже виповнилося тридцять три роки, і на той момент я вже не вважала себе молодою. Шлюб був у мене першим, так уже склалось. Робота займала увесь мій час, тож диво, що Андрій зумів таки втиснутись у мій щільний графік зі своїми залицяннями.
Та й керівна посада не додавала кавалерів. Бачте, у мене в підпорядкуванні було майже 40 чоловіків. Самі розумієте, тримати я себе повинна була на рівні. Тут не до чарівності.
Після весілля ми одразу узяли квартиру на виплату. Власного житла ні у мене, ні у нього не було. Були збереження і у мене і в чоловіка, тож квартиру узяли велику – розуміли, що зможемо виплатити.
— Ніко, я думаю, вже час думати про дітей, — заявив Андрій, коли ми закрили більшу частину боргу за квартиру.
— Чекай-чекай, це зарано, — заперечила я. — Мені підвищення обіцяють і суттєве. Давай за рік, два.
Але через кілька місяців після тієї розмови я таки замислилася. Час минає. я ж не молодшаю. Так, я чула казки про те, що і в 50 можна стати мамою, але я хочу і онуків дочекатись. Мама потрібна і в 2 і в 10 і в 30. А про що ми будем говорити, коли я матиму 70 а моя дитина 20?
— Добре, ти правий. Потрібно нам спробувати.
Коли спеціаліст під час УЗД повідомив, що у нас буде двійня, я не повірила.
— Двійня? Справді? — запитала я.
Він кивнув й показав знімок. Андрій, дізнавшись новину, замовк на кілька секунд, а потім сказав:
– Ну що ж, якщо два, значить, два. Тримайся, кохана, ми вдвічі сильніші за всі труднощі.
Я бачила, що він хвилюється, але намагався не показувати цього. Зрозуміло, що з двома маленькими дітьми життя стане дуже веселим. Тим паче я ж пішла на підвищення і декрет не вписувався у жоден мій графік.
– Що будемо робити? – якось запитала я. – Нам няньку потрібно вже зараз шукати. Та ще й таку, аби погодилась із двійнею бути.
– Не переживай, – відповів Андрій. – У нас ще вдосталь часу, оберемо.
Тим часом моя мама, яка дуже чекала онуків, занедужала. Вона не могла нам допомагати, хоча дуже хотіла. Я це розуміла й підтримувала її, як могла.
Неочікувано допомогу запропонувала свекруха.
– Ніко, – сказала вона, – я б могла вам допомагати. Тим паче я вже пенсіонер.
– Ви серйозно? – здивувалася я.
– А чого ти так дивуєшся? То ж мої онучата довгоочікувані. Повір я ще маю і сили і охоту побігати за онуками.
Я ледь не заплакала від вдячності.
Після появи двійні свекруха стала для нас справжнім рятівником. Вона проводила з дітьми майже весь день, я бачила – їй не просто, але окриляла її абсолютна і беззаперечна любов до малюків.
Ми навіть квартиру її здали в оренду, адже вона фактично жила у нас.
– Ви, напевно, втомлюєтеся? – якось запитала я.
– Втомлююся? Та я навпаки рада! Чекала цього багато років, – відповіла вона з усмішкою.
Одного разу вона заговорила про свої мрії.
– Діти, я тут подумала. Мені б хотілося поїхати відпочити за кордон.
– Це чудова ідея, – відповів Андрій. – На коли тобі узяти квиток?
– Ну, на новорічні свята. Так щоби я під пальмою новий рік зустріла – мрію таку маю.
Ми з чоловіком ошелешено перезирнулися. Це було абсолютно несподівано. Кінець року – напружена пора. Та я додому з’являюсь за північ інколи. Купа паперової роботи. Та й де мені за тиждень знайти няньку для двійні?
Ми з чоловіком дуже тактовно намагались пояснити свекрусі, що поки ажніяк не можемо її відпустити. Ми ж бо не сподівались такого.
— Мамо, давайте після свят? – попросила я її, – Зрозумійте я просто фізично не зможу бути вдома біля малюків і на роботі, де роботи нині вище стріхи.
Але, несподівано, то для матері чоловіка виявилось справою принципую Вона мріяла, вона нам допомагала, тепер ми повинні піти їй на зустріч і виконати її прохання.
— Ви спеціально вичікували, аби таке втнути, так? – не витримала я, – Мені не зрозуміло, яка різниця тиждень раніше, чи пізніше? Виходить на те, що ви навмисне нас у таке положення вирішили поставити саме у той період коли ми найвразливіші? Так?
Свекруха вислухала мене із кам’яним лицем, підвелась:
— Я нічим не заслужила таких слів. Ти мене дуже образила, доню. Думала, ви порадієте зі мною.
Чоловік таки придбав квиток і мама полетіла залишивши нас одних. Няньку ми не знайшли, тож нині беремо дітей на роботу. А що то за праця із шестимісячним малюком на руках?
Зараз активно шукаю няню для малюків. У кільки б мені те не стало, але я знайду таку людину, на яку зможу розраховувати і яка не підведе у найвідповідальніший момент.
А свекруха? Її допомоги я після такого точно не потребую. Так підвести ще й ображатись. Навіть розмовляти із нею не хочу.
Головна картинка ілюстративна.
