fbpx

Ніколи б не подумала, що тато таке вчинить і чому, адже всі ці роки я вважала себе просто зразковою донькою. Тато казав, що комусь за честь випаде взяти мене заміж, а, коли прийшов мій час, то отаке вчинити за моєю спиною?

Моєму батьку сімдесят вісім років і у нього погляди на виховану жінку зовсім не такі, як у загалу. Хоч я й не єдина дитина в родині, але на мого брата батько не так витрачав часу на повчання, а от на мене.

Вартувало мені принести погану оцінку чи зауваження, то я мала робити домашнє завдання доти, доки не буде жодної плямки чи виправлення. Мама не втручалася в такий виховний процес, вона воліла взагалі мовчати, коли говорив тато.

Проте, вартувало мені потішити його чи гарним виступом, чи «відмінно» з контрольної, то я одразу отримувала ту іграшку, яку хотіла, якусь обновку і смакоту – морозиво чи цукерки.

Коли я пішла вчитися, то тато наполіг аби я вчилася в нашому місті, бо я маю бути під пильним наглядом його і Бога. Після школи я верталася додому вчасно, бо мама була вдома і звітувала татові, якщо я затримуюся.

Ми обговорювали з нею навчання, поралися на кухні і по дому. Приходив тато і ми всі вечеряли, він слухав про моє навчання і відправляв мене готуватися до пар.

Коли мама почала йому говорити про те, що пора вже мені подумати й про чоловіка, то він вирішив, що всі вони мають пройти співбесіду з ним. Але й охочих не було і співбесіду ніхто не проходив, всіх батько бракував і казав, що вони не достойні бути моїми супутниками життя.

Отак я й досиділася вдома до сорока дев’яти років. Вже мене не треба було чекати з годинником біля входу в дім. Бо я вчасно приходила і знала свої обов’язки – приготувати їсти і купити продукти. Мама вже останнім часом не справлялася з цим. А далі взагалі злягла.

І отак все лягло на мої плечі, я доглядала батьків і працювала, грошей нам вистачало, бо й пенсія в батька була висока, мама ж мала соціальну і моя зарплата. На ікру не вистачало, але раз в тиждень ми рибу їли.

І ось в цей період я й зустріла Павла, він був нашим дільничим і часто приходив подивитися як там мама. Я не знала, що виклики на дім вже давно не практикуються з реформою, адже й подумати не могла, що я можу привернути чиюсь увагу.

Але далі виявилося, що цю увагу розпізнав мій батько, який вже й недобачав читати, а тут розгледів. І ось почав мені Павло писати спочатку про догляд за мамою, а далі вже й такі речі загальні і я вперше відкрила йому своє серце і душу. Він мене дуже підтримав, коли мами не стало, натомість, батько навпаки, вів себе геть некоректно. Міг висипати їжу в смітник, придертися до горнятка, що погано вимите і вимагати аби я перемила весь посуд до ідеальної чистоти.

Я не розуміла таких перемін, а далі й Павло перестав писати. Якось я не витримала і пішла до нього в поліклініку, де він і зізнався, що мій батько приходив жалітися до головного лікаря на його поведінку. Я не могла повірити, що батько таке зробив. Тоді я вперше вимагала пояснень.

– Подивися на себе! Ти вже нікому не потрібна, а мене хто буле доглядати? Ти останнім часом геть все неправильно робиш! Схаменися! Ти порядна жінка, я тебе такою виховав, а ти як себе ведеш?

Я розумію, що маю доглянути татову старість, це навіть не обговорюється, але після такого як я маю це робити?

Розумію, що чекати Павло не буде, але й батько теж проживе ще довге життя і що робити я просто не уявляю. Що б ви зробили на моєму місці?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page