Скажу вам так, що Ярема – то ще той гультіпака і язикань: жодна дівчина чи молодиця не пройде повз нього аби він не зачепив.
Кажуть, що сивина в бороду – біс в ребро, але він завжди таким був. Сам невиразний, невисокий та худорлявий. А Валентина якраз навпаки – красуня та статна, струнка була й дівчиною і досі спина рівна.
Знаєте, вони як ідуть разом, то вона наче пливе, а він мало навшпиньки не йде аби показати, що біля цієї жінки достойний чоловік.
Валентина ще в школі була дуже врівноваженою і її важко було вивезти з себе, вона гарно вчилася і була дуже старанною. Тобто, вона наперед собі запланує і все зробить, тому й не бувало у неї такого, що не встигла чи забула.
Чого ж вона заміж за Ярему вийшла – це для мене просто якась дивина, адже за нею такі хлопці упадали. А тут він, язикань та веселун, наче її причарував.
На моє німе питання, вона відповіла:
– Мама казала не дивитися на зовнішність, а на душу.
Але у нього, що назовні, що в душі – одне і теж, бажання вискочити та возвеличитися. Я собі думаю, що якби жінки так не поважали Валентину, то вони б добряче Ярему на місце поставили, бо оті хіхоньки нікому були не приємні.
А Ярема, я думаю, якби мав трохи кращу зовнішність, то не був би й хвилину вірний Валентині.
І отак вони собі жили на подив усім, ростили діток та будували хату.
З віком Ярему все важче було витримувати, але Валентина й виду не подавала, що її чоловік переходить якісь рамки. Вона ніби й не бачила і не чула, що він верзе.
І ось настав той день, коли всі були здивовані Валентининою поведінкою. Це було весілля на вулиці, тому за традицією всю вулицю й було запрошено.
У Валентини була вишиванка неймовірної краси, така багато нашита, що там не один місяць треба було над тим сидіти. І от прийшли вони – вона гарна, а він – балакучий, всілися за стіл і вже біля Яреми регіт та забава, бо він язик не може спинити.
І отак він веселився та викаблучувався, що взявся за роботу офіціанта – як почав вино трясти, то пів вмісту вже було на вишиванці Валентини.
Ми аж ахнули, бо ж воно не відпереться! Ну, думаємо, ось тепер Ярема заслужено отримає на горіхи та за свої руки з одного місця.
А Валентина тоді повертає голову до нас та каже:
– Як вам пощастило, що я біля нього сіла, а не ви…
І усміхнулася!
Ми лиш очима скліпали. А вона спокійно встала з-за столу та пішла додому замочити вишиванку.
А Ярема трохи був притих. А далі й знову за свої жартики, а ми всі на нього дивимося так, щоб він зрозумів, яку дурницю щойно зробив. Та як почали, то вже не могли спинитися.
– Ти жінці вечір зіпсував!
– Як можна себе так вести, як мала дитина!
– Та ти її не вартий.
Ми вже дали собі таку волю, що Ярема не знав, де має дітися і швиденько від нас утік.
Аж тут приходить Валентина, переодягнена і знову, як нічого не було, сідає собі за стіл. Здивувалася, що нема Яреми, але вона добре знала, що де бочки-там і він.
І веде себе так, як завжди!
Ми щось пробували спитати чи вдасться врятувати сорочку, але вона лиш рукою махнула, мовляв, уваги не варте.
Ми просто шоковані! Якби мій чоловік таке вчудив, то я б просто його там і з’їла. Я розумію, що є спокійні люди, але таку поведінку стільки років біля себе терпіти – то вже щось за межами здорового глузду.
І самі скажіть – чи ви б так зреагували?
Фото Ярослава Романюка.
