fbpx
Історії з життя
Ніночко, ти повертайся уже, – знову чую голос свекрухи у трубці, – ну чому ти дмешся? він у тебе вже й вибачення просив. Ну помилився, ну з ким не буває. Я теж святою не була, але ж ви гарно жили. Він виправився, вір йому. Ну що за дитячі образи такі?

— Ніночко, ти повертайся уже, – знову чую голос свекрухи у трубці, – ну чому ти дмешся? він у тебе вже й вибачення просив. Ну помилився, ну з ким не буває. Я теж святою не була, але ж ви гарно жили. Він виправився, вір йому. Ну що за дитячі образи такі?

Справа у тому, що ще рік тому я жила із чоловіком, який тоді працював на звичайному заводі. Чоловік заробляв не надто багато, а от я отримувала втричі більше. Чоловік мій на прохідній сидів і нічого йому більше в житті не потрібно було, він не прагнув чогось більшого. Встав, вмився, поїв, пішов на роботу, відпрацював, в телевізор, а потім у ліжко. Все.

Я ж людина дієва. Хоч освіти і не маю, але займаю одну із керівних посад у своїй фірмі. Постійно прагну більшого і роблю все, аби це отримати. Якщо чесно, сама не можу зрозуміти, чому так закохалась у свого чоловіка. От прямо у тумані якомусь була, лиш він зіронька, лиш його бачила.

Але з мого боку ніколи не було закидів, адже я завжди була на його боці і поважала його насамперед як чоловіка.

Потім мама чоловіка занедужала. їй потрібен був професійний догляд і дорога реабілітація. Я сама настояла на тому, аби вона до нас переїхала. Найняла найкращих спеціалістів і хотіла стежити, аби витрачені мною кошти ішли на благо і все було, як належить.

Все погіршало, коли чоловіка звільнили з роботи. Він якось одразу зробив винною у всьому мене. я слова йому не говорила, чесно. Навпаки, підтримувала, намагалась допомогти, але він був завжди мною невдоволеним. Казав, що я затримуюсь на роботі, вимаав гарячих сніданків обідів і вечері, тицяв на пилюку знайдену за шафою.

Свекруха ж моя стала на бік свого сина. не знаю. може це й вона так на нього впливала, але жінка яку я на ноги ставила і та до мене присікувалась.

Одного дня, коли я вигружала з машини покупки з нашої квартири вниз полетіли мої речі. Я заскочила у під’їзд, а там теж усе в моїх речах. Чоловік викинув з квартири.

То було рік тому і згадую я це лиш через те, що останнім часом моя свекруха все частіше телефонує мені з проханням повернутись. Чоловік мій колишній чатує з букетами квітів під офісом, говорить що все зрозумів, виправився і дуже мене кохає.

Якщо казати правду я й досі його люблю. Не поважаю, розчарувалась, бачити не хочу, але кохаю до безтями.

Скажіть, як мені бути? Піти за покликом серця і бути поруч з коханим, адже він змінився, чи прислухатись до голови, яка радить змінити номери і тікати світ за очі.

04,01,2023

You cannot copy content of this page