fbpx

Ніяк не можу зрозуміти, чому мій тато і мама вчинили саме так. Нас же у сім’ї троє, але виходить так, що сестри для батьків важливіші? Коли я прийшла до них на розмову, вони були дуже здивовані і обурені. Мовляв, а в чому власне річ

Ніяк не можу зрозуміти, чому мій тато і мама вчинили саме так. Нас же у сім’ї троє, але виходить так, що сестри для батьків важливіші? Коли я прийшла до них на розмову, вони були дуже здивовані і обурені. Мовляв, а в чому власне річ, адже у мене і так усе є.

Ми усі живемо у Вінниці. Родина у мене велика, крім мене у батьків є ще дві сестри-близнючки. Вони значно менші від мене і з’явились на світ тоді, як я уже дівувала.

Коли мені виповнилося 18 років, моя бабуся вирішила переїхати зі своєї міської квартири і оселитись на батьківщині у домі своєї матері. Квартира бабусі з цього моменту повністю належить мені – а юридично тато та бабуся одразу відмовилися від прав на мамину квартиру на мою користь.

Нині мені 30, сестричкам 15 років. Наш тато завше гарно заробляв і ми жили заможно. Тому тато зміг забезпечити житлом моїх сестричок уже зараз. Кожна з них уже власниця двокімнатної квартири у новобудові. Наразі житло здають.

А я одна не отримала від батьків анічогісінько. Тобто сести мають від тат з мамою по квартирі, а я нічого? Коли ж я прийшла до батьків на розмову, вони округлили очі і заявили, що я вже маю квартиру – куди ще одну?!

Як це – ще одну? Ту квартиру мені було подаровано бабусею, а сестрам тато квартири купив. Тобто я батьками вийшла обділена. Мені вони не придбали абсолютно нічого у той час, як сестрички мають житло.

Але за їхньою логікою я повинна їм бути вдячна, адже вже маю житло. Вони узагалі не розуміють, чому я обурююсь, адже для них усе справедливо – кожна з нас має по власній квартирі.

Я була прикро вражена їхньою реакцією і тим, що вони вважають нормою так розділяти своїх дітей. Попросила уже бабусю свою з ними поговорити, так краще б і не зверталась. там узагалі така буря зчинилась, що мені одразу стало зрозумілим, кого у нашій родині люблять насправді.

Сумно, адже я завжди думала, що тато з мамою нас люблять однаково. ніби й не дитина -30 уже, але прикро. Так прикро що й слів не знайти.

17,12,2022

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page