Заміж я вийшла п’ять років тому і жили ми з чоловіком окремо від його батьків у моїй хаті під Києвом. Бачились дуже рідко, тож відносини у нас були прекрасні. А ось уже три місяці, як ми з ними жити змушені. і тут постали такі нюанси до яких я була просто не готова.
Все в нас добре відносно, а ось зі свекрухою виникли непорозуміння майже одразу. Жінка вона непогана, душевна, але якась надто нав’язлива.
Постійно лізе з розпитуваннями, причому інколи досить таки особистими. А я не звикла, щоби так безцеремонно вторгалися в моє життя, особливо сторонні люди.
Мене щиро дивує і виводить із себе те, що вона вирішила замінити мені матір (моєї не стало п’ятнадцять років тому).Вона просто скрізь і завжди називає донечкою. Але це ще півбіди – від мене вона теж вимагає, щоб я зверталася до неї “мамо”.
А для мене мама тільки одна, і хоча її немає поряд уже багато років, я не зраджу її пам’яті і ніколи не називатиму мамою чужу жінку, як би хто не ображався. Та й в голос я слово мама сказати без сліз не можу. Мене донька на ім’я називає, бо я не можу навіть чути того слова спокійно.
Як віддалитися від свекрухи, але не скривдити її? Я насторожено ставлюся до ніжності та піклування від сторонніх людей – весь час чекаю якоїсь каверзи. Панібратство нічим добрим не закінчується.
Ну подумаєш, вийшла я заміж за її сина, то що тепер? Як пояснити свекрусі, що вона мама для свого сина, а для мене Анна Іванівна і ніяк інакше? А найголовніше, як зробити це, щоб вона не образилася?
14,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
