fbpx
Дозвілля
— Нормально розсудила! – обурювалися Ніна з сестрою, – Порівняла третину від халупи в далекій глухомані і половину від продажу квартири майже в центрі столиці! І головне: я хочу в Києві, я тут поруч з онуками! Про онуків вона подумала, ага, коли їх без житла залишила! Ось куди на старості років? Ще років 10 і ніяких театрів не треба буде, люди на пенсії за місто виїхати прагнуть, а мама навпаки? Але ж коли зовсім буде немічна, буде вимагати догляду і уваги від дочок і онуків!

— Хоч на пенсії поживу для себе, по театрах походжу, — вирішила мама.

— Так і сказала, що хоче хоча б на старості років пожити собі на втіху. У театри походити, в музеї, в сквері на лавочці книжку читати. Уявляєш? Ми з сестрою тільки роти пороззявляли! Оце так мама у нас, оце так бабуся у наших дітей! – розповідає Ніна подрузі про свої прикрощі.

Ніні 29 років, заміжня. Живуть з чоловіком у столиці, орендують однокімнатну квартиру, у них 4-х річний син. Їм би взяти іпотеку, та на перший внесок зібрати не виходило ніяк: її декрет, оплата за квартиру, харчування.

— У сестри старшої ситуація не краща: двоє хлопчаків, іпотечні дві кімнатки. Ми сподівалися, чого гріха таїти, що мама подумає про нас, про своїх онуків. Але ні, мама думає тільки про себе, – продовжує Ніна.

Мамі Ніни і її сестри 59 років. Кілька років тому Марія Іванівна пішла з роботи на вимушену пенсію. Попрацювала б ще, та захворіла її старша сестра.

— Ми народилися і виросли під Києвом, – пояснює Ніна ситуацію, — до столиці — 2 години на електричці. Коли вчилися намучилися: гуртожиток не дали, щодня доводилося їздити, вставали вдосвіта, приїжджали і падали. Ірина після інституту заміж вийшла за киянина, але жити їм було ніде. Кімнату орендували, потім іпотека. Декрети один за одним, ледве витягли. Її синам зараз 7 і 5 років. А у мене і зовсім чоловік з села, ми на орендованій квартирі довгі роки, а мамі хоч би хни!

Марія Іванівна овдовіла 10 років тому, двокімнатна квартира під Києвом в рівних частках належить тепер їй і обом дочкам. А старша сестра жінки Олена Іванівна заміжньою була за чоловіком на 25 років старшим від неї. Від чоловіка залишилася хороша квартира в Києві і все. Дітей у Олени Іванівни не було, тому, коли вона захворіла, то доглядати за нею поїхала молодша сестра.

— Ну, — говорила Ніна сестрі, — мамі не позаздриш, тітка Олена примхлива, зате у нас скоро буде квартирне питання вирішене. Продамо дві кімнатки в столиці, ціна хороша. Ми на свою половину квартиру візьмемо в іпотеку, та й ви з чоловіком зітхнете, погасите залишок боргу.

Марія Іванівна практично 2 роки прожила з сестрою: на день приїжджала раз на місяць відвідати рідні стіни.

— Важко, — зітхала вона, — не відійдеш, навіть не від’їдеш.

— Я добре жила, — розповідала сестрі Олена Іванівна, — для себе. І модницею бути грошей вистачало, і на культурну програму залишалося. Що ти там у своїй дірі бачила? Проблеми дочок і роботу. Ось ти мене обходиш, це добре, але не було б тебе, за мою квартиру будь-хто би за мною доглядав.

— Олена завжди була характерною, — погоджується Марія Іванівна, — навіть в останні дні з мене глузувала. Але сестра, хіба покинеш.

А тепер, коли сестри не стало, а квартира за законом відійшла Марії Іванівні, вона раптом передумала повертатися в своє рідне містечко під Києвом.

— Що я там не бачила? — розвела руками жінка ,— Я на пенсії там жодного дня не жила, звикла до столиці. Не хочу повертатися. Буду жити в квартирі, що дісталася від сестри.

— Мам, — заголосила Ніна, — ти при своєму розумі? Ми з Іриною розраховували, що столичну квартиру продамо. Ми на орендованих мучимося, а тобі захотілося стати столичною штучкою? По театрах походити?

— Ви з чоловіком можете поїхати в нашу квартиру і жити там, раз грошей немає, — знизала плечима Марія Іванівна.

— І їздити на роботу по 2 з гаком години в один кінець? – обурилася дочка, – Або там роботу шукати? Ну таке, знайдемо, на зарплата – копійки і що? Квартира та – на трьох, а Ірина? У неї теж іпотека, їй ти що порадиш?

— А чому я повинна радити? — не здавалася Марія Петрівна, — Давайте продамо ту квартиру, ось вам з сестрою і гроші, правда, я свою частину теж візьму, в квартирі сестри ремонту давно не було, та й мені хочеться кудись з’їздити.

— Нормально розсудила! – обурювалися Ніна з сестрою, – Порівняла третину від халупи в далекій глухомані і половину від продажу квартири майже в центрі столиці! І головне: я хочу в Києві, я тут поруч з онуками! Про онуків вона подумала, ага, коли їх без житла залишила! Ось куди на старості років? Ще років 10 і ніяких театрів не треба буде, люди на пенсії за місто виїхати прагнуть, а мама навпаки? Але ж коли зовсім буде немічна, буде вимагати догляду і уваги від дочок і онуків!

Марія Петрівна навіть не запропонувала родині молодшої дочки пожити з нею у столичній квартирі. Сказала, мовляв, самі викрутитесь, гроші на перший внесок у вас будуть, займайтеся продажем старого житла.

— Мамо, — звернулася до Марії Іванівні Ніна, — хіба тобі не соромно? Гаразд про нас не думаєш, але ти про онуків подумай? Ти все ж подумай, бо ж потім будеш до них на орендовані квартири приїжджати або в іпотечну халупу з гостинцями? Невже не можна вирішити питання, щоб усім було добре?

— Всім — це вам з Іриною? — примружилася Марія Іванівна, — Ні, не можу. Я 2 роки обходила сестру, а ви з Іриною навіть не поцікавилися, може мені щось потрібно! Не відвідали ні мене, ні тітку. А я іноді в магазин від неї вийти не могла.

— Ну ти даєш, — присвиснув дочка, — і у мене, і у Іринки діти маленькі, ми в декреті були. А тітці повинна була ще й соцслужба допомагати. У неї дітей не було, вона одна на старості років залишилася, а ти що робиш? Зараз ти нас кидаєш, не дивуйся, якщо потім за тобою ходити буде нікому!

— Нікому? — знизала Марія Іванівна плечима, – Ну й добре. Як Олена говорила, за мою квартиру, бажаючі доглядати швидко знайдуться.

— Це тітка мамі наспівала, — впевнена Ніна, — розписала переваги життя “для себе”. Ось маму і понесло, ні про кого тепер думати не бажає. Киянка. Ти як хочеш, а я, поки вона не одумається, навіть дзвонити не буду. А квартиру під Києвом треба продавати.

Ірина з мамою спілкується, в основному, по телефону. І вона б як раз з продажем не поспішала: мама ж не вимагає свою частку грошима негайно, а якщо щось трапиться, з чоловіком негаразди, наприклад, куди можна буде повернутися? Там хоч частка є, а мама ясно дала зрозуміти, що в нову квартиру вона дочок не пустить і проблеми їх вирішувати не буде.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!