fbpx

Новину про майбутнього онука моя батьки прийняли з радістю і сльозами на очах, чого не скажеш про свекруху. Та почувши розплакалась і зовсім не від розчулення. Як виявилось вона мала інші плани і була дуже здивована, чому ми з нею не порадились перш ніж іти на такий крок

Мені тридцять років, заміжня сім, живемо з чоловіком в своїй двокімнатній квартирі. Ми там зробили хороший ремонт, як то кажуть, “на віки”, обставили, живемо другий рік. Нещодавно розплатилися за автокредит. З чоловіком обоє працюємо, ні у кого нічого не просили, все самі якось наживали.

Тепер ми обоє вирішили, що готові до появи дитини. Є хоч якась стабільність, зарплата, моральна готовність. Та й вік уже такий, що далі відкладати не має сенсу.

Коли я відчула, що при надії, ми з чоловіком вирішили батькам розповісти. Мої сприйняли радісно і з полегшенням, мама дуже переймалась за мій вік, адже вона мала до мого віку вже двох діток п’яти і шести років. А ось реакція свекрухи була іншою.

– Як при надії? І що, це все серйозно, чи як? А як же наші плани, ми ж на дачу накопичуємо! – ось що ми почули від неї замість привітань.

Дача – це окремий пунктик в життя свекрухи. Вона її хоче, як розповів чоловік, вже років двадцять, але все ніяк не виходить. Це не дивно, тому що судячи по вимогам, хоче вона не дачу, а заміський будинок для постійного проживання. А це зовсім інші гроші.

До того ж, вимоги свекрухи постійно ростуть і множаться. Тому грошей все ніяк не вдається накопичити. За словами чоловіка, починалося все з “хоч якоїсь дачки, щоб овочі і ягоди вирощувати”, потім “щоб хоч переночувати можна було”, слідом “щоб влітку хоч пожити”, ну і далі по наростаючій. Тепер їй мариться міцний цегляний будинок в два поверхи, з опаленням, ванною і вбиральнею в будинку, скляною верандою, повністю мебльований, зрозуміло, з великою ділянкою і акуратними грядками, бажано висадженими і обробленими.

Коштує таке задоволення як хороша квартира. Батьки чоловіка далеко не олігархи, тому таких грошей у них немає, але вони постійно збирають. Ті самі двадцять років і збирають. Але це у них виходить погано, тому що завжди є якісь непередбачені витрати, та й у відпустку на щось з’їздити потрібно.

Останні років п’ять свекруха взялася за цю справу серйозно. Збиралася сімейна нарада, на якій були вона з чоловіком, обидва їх сина і я, молодший брат чоловіка неодружений. Свекруха оголосила, що дачі бути, але збирати вона збирається на неї “всім світом”. Тобто вкладатися повинні всі. Тому що потім ця дача перейде у спадок дітям, які вже працездатні і теж повинні вкладатися.

Мені вся ця схема не подобалася відразу, але я мовчала. Чоловік погодився, я суперечити не стала, він мене заспокоїв, що це ніяк не вплине на наш добробуті. Так що переживати нема про що. До новини про те, що ми чекаємо на малюка так і було.

На дачу збиралося якось не дуже. Я знала, що чоловік віддає в місяць п’ять тисяч. Сума відчутна, яку він збирав на підробітках, щоб, як і обіцяв, ця ситуація на фінансах сім’ї не відображалася. За моїми підрахунками, за кілька років цілком можна було зібрати на дачу, з урахуванням, що, за словами свекрухи, вони з чоловіком і молодший син теж гроші несуть в скарбничку.

Але накопичуємо вже п’ять років, а кінця цього заходу не видно. Скільки вже накопичилося, свекруха не говорить, відповідаючи фразою “поки мало, не вистачає”. У мене складається таке відчуття, що накопичується там все тільки з грошей мого чоловіка, а решта учасників цієї кампанії про все забули.

Інакше я не можу пояснити цю реакцію на звістку про те що у них планується онук. Тоді замість привітань ми отримали невдоволені обличчя, адже у них були плани, а ми всіх підставляємо. Найбільше невдоволена була з цього приводу свекруха. Вона все говорила сину, що той обіцяв допомагати, а зараз я піду в декрет, нам самим буде не вистачати і він вже не зможе вкладатися в подальше накопичення. Чоловік таку ситуацію не виключав, адже зараз часи такі, непередбачувані.

– Можна було і почекати, домовлялися ж! Ось купили б дачу, тоді б і думали про себе, а так ви нас всіх підвели! Ще й сказали, коли вже он яка кругла стала , – не вгамовувалася свекруха.

Дійшло до того, що вона почала шукати моєму чоловіку уже зараз підробітки і додаткову нічну роботу, аби ми могли їй хоч тисяч три чотири у скарбничку приносити.

— Нічого нічого, – каже, – молодий сильний. Можна і спати трошки менше, а мамі допомогти з татом. От буде дача там і відіспишся собі спокійно.

Тут уже я виступила проти всього цього. Стримано, але так, щоб дійшло раз і назавжди сказала, що той внесок який зробив мій чоловік за цей час і є всім чим ми можемо їм допомогти. Віднині наша родина збирає гроші на дитину і все що для неї потрібно.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page