fbpx

Ну хоч на дзвінки не відповідай, або ж номер заміни. Хоча, де я зможу такого зробити від мами рідної? Однак, оці її слова щоденні теж слухати сил немає: “Ти наша єдина надія, Ніночко”

Ну хоч на дзвінки не відповідай, або ж номер заміни. Хоча, де я зможу такого зробити від мами рідної? Однак, оці її слова щоденні теж слухати сил немає: “Ти наша єдина надія, Ніночко”.

П’ять років тому, одразу після розлучення із чоловіком, я зібравши речі рушила за кордон на заробітки. Добре, що свекруха у мене жінка золота – діток до себе забрала і попросила не перейматись – догляне.

Я у Нідерланди подалась до подруги своєї. Вона вже роки працює тут на заводі, робота не з легких – вона мене чесно попередила, але й зарплатня пристойна.

Я звикла до роботи, виросла в селі. але мені перші кілька місяців було вкрай важко. Оте й тримало лиш, що заробляла собі на житло, та й дітям які гроші передавала. Ну, але за рік уже втягнулась і освоїлась. Стало легше, уже й час з’явився вийти, пройтись. Освоїтись у чужій країні.

Дітей до себе я забирати не планувала ніколи, та два роки тому свекруха до мене їх привезла. Добре, що ми з подругою орендували квартиру. На перший час усі разом там жили, а згодом уже винайняли ми зі свекрухою окреме житло для нас усіх.

Нині у нас усе добре, наскільки може бути добре далеко від дому. Ми зі свекрухою працюємо позмінно, аби мати змогу бути із дітьми. Донька із сином у школі навчаються.

І все добре, якби не мама моя, вірніше – її дзвінки щоденні. Справа в тому, що доки я на заробітках була, то мамі своїй допомагала завжди. Ну а як, якщо у неї пенсія тоді і до двох тисяч не дотягувала, а в аптеку вона три відносила?

За час моїх заробітків ми мамі і вбиральню в домі зробили і ремонт косметичний. Я по мірі можливості намагалась про неї і її потреби не забувати.

От тільки нині ж ситуація змінилась докорінно. Я не на заробітках – я тут живу із дітьми і працюю. Це, погодьтесь, різні речі абсолютно. Але мама того не розуміє зовсім.

— Ніночко, на тебе лиш одна надія. Ніхто нам не допоможе – тільки ти.

Бачте, до мами сестра моя переїхала після розлучення із дитиною малою. От і живуть вони усі разом на мамину пенсію, бо ж сестра ще поки в декреті.

Я мала необережність одного разу вислати мамі гроші на щось приписане сімейним. Звісно, не космічну суму, та для мене, для нас, вона була досить таки відчутною.

От відтоді і пішло:

— Доню, я б не просила, але в нас така ситуація.

Кілька разів я таки виручала їх, та робити так постійно я не можу, однак мама цього просто не розуміє.

А ось, вчора мама попросила досить таки значну суму, адже у них холодильник зламався і потрібен новий.

Я маю “подушку” безпеки і можу виручити маму, але в голові слова свекрухи:

— Ми не вдома, доню. Не чіпай тих грошей, ти ж не знаєш, що буде завтра?

Розгубилась. І мамі допомогти хочу і свекруха права. Як би ви вчинили на моєму місці?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page