Ну і от, з якого дива така реакція? Ніби ж самі говорили, що живуть заради онучок, а тут прямо кінець світу після того як малі озвучили свої побажання до новорічних свят. Ще й для чоловіка я винна залишилась, хоча ну ніяк втямити не можу, а що ж не так?
Ми з чоловіком одружились 20 років тому. Спочатку вирішили, що діти не на часі і займались кар’єрою, потім, вирішили узяти житло в кредит і знову ж таки відклали навіть думку про нащадків.
А от коли зважились, то виявили, що не все так просто. Майже п’ять років ми очікували того чуда. Але такого щастя варто було почекати, адже в нас з’явилось одразу дві принцеси на світ. Причому, одна схожа на татка, мов дві краплі води, а друга – на свекруху мою викапана.
Свекри мої уже багато років за кордоном на заробітках. Мабуть, уже й не думають повертатись. адже там у них уже й друзі і життя стабільне і на пенсію вони собі там, а не тут заробили.
Однак. з появою онучок вони ніби як помолодшали. Приїздять до нас на гостину три рази на рік і все повторюють, що живуть заради цих пташечок. Щомісяця вони і гроші передають на нові наряди для онучок і великі торби гостинців для них. Тож наші дівчатка справжні тобі принцеси.
А це, нещодавно, сіли ми із ними писати листи до Миколайчика і на Різдво. Дівчатка у нас дуже розумні у першому класі хоч. але літери уже всі знають. Хай трішки і довелось мені допомогти, але написали все, що тільки побажали. Звісно. коли у них є все, то й бажання трішки більші ніж у однолітків.
Наприклад, вони обоє мріють про власні планшети і про нові, брендові піжамки, які бачили в інтернеті. Ми з чоловіком хоч і працюємо обоє, але звісно ж, таких грошей не маємо, адже то дві наші зарплати і ще трішки треба. Ну а за що тоді жити?
От і сказала я малим, аби свої листи вони прочитали бабусі і дідусю, мовляв ті точно передадуть побажання за адресою і якщо вони так зроблять, то отримають те, про що мріють.
Знаєте, я очікувала чого завгодно, але не того, що свекор і свекруха будуть аж так горланити на мене в трубку. Я вухам свом не повірила, адже то було на них геть не схоже:
— Це що таке було? – почала свекруха спокійно. Я й не туди, відповіла сміючись, що діти чекають на подарунки от такі і що то я їм сказала, аби продиктували бабусі і дідусю. адже ті точно передадуть побажання за адресою, – А може ми грошей не маємо, про це ти не подумала? А запитати у нас, чи якось погодити. Тобто от так просто – ми повинні і крапка. А чи не занадто це? здається ти палицю перегнула, невісточко. А тата і мами у дітейнемає, може вони повинні той лист прочитати першими?
Я так і сіла. Знаєте, якби ж вони жили десь у селі. а не в Мадриді і мали одну пенсію. а не три тисячі доларів на двох і це без підробітку. то може я б і не говорила такого. От мої, наприклад, живуть так, то я й не маю притензій ніяких.
Пожалілась я чоловіку. а він аж ногами затупцював. той теж каже, що я зайвого хапанула і що права не мала такого робити.
Але ж свекри і це я знаю достименно, мають чималу суму заощаджень. Мій чоловік єдиний син у них, дівчатка, то єдині онуки які є і будуть. То як, скажіть мені можна, от так реагувати?
Ну правда, заради кого ж тоді жити, поясніть мені?
16,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
